поличник
ПОЛИ́ЧНИК, а, ч., діал. Ляпас.
Добрячий поличник був відповіддю.
◊ Да́ти поли́чник (поли́чників) кому; Почастува́ти поли́чником кого — ударити по обличчю кого-небудь раз (кілька разів).
Він Гринька за обшивку та надвір: «Уступися, жебраку, не паскудь мені хати» . Ще й дав йому на дорогу кілька поличників (Март., Тв., 1954, 340);
— Попам’ятаєш ти ще, хто така Рахіра та й кого ти поличником почастувала! (Коб., II, 1956, 161);
Дістава́ти (діста́ти, хапа́ти і т. ін.) поли́чника (поли́чників) — зазнавати удару (ударів) по обличчю.
Скільки разів здибали її брат або мати, стільки разів діставала від них поличника.. Брат.. мовчки бив у лице (Коб., II, 1956, 152);
— Таких міцних поличників я ще ніколи не хапав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 261).
Словник української мови (СУМ-11)