полум’яніти

ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Яскраво горіти; палати, палахкотіти.

Бува єдина мить.. Наплине вибухом, зітре і межі, й грані, І винесе тебе в простори на світанні, Обпалить, як вогонь, щоб сам полум’янів (Мал., Полудень.., 1960, 87);

*Образно. І тоді народжується вдячність до предків, і любов до Батьківщини полум’яніє в серці з особливою силою (Довж., III, 1960, 74)

// Яскраво світити; сяяти.

Мороз пече,.. сонце полум’яніє, по-зимовому низько стоячи над горою (Ю. Янов., І, 1958, 606);

*Образно. Ім’я Леніна вічно полум’янітиме на революційних прапорах народів усього світу (Рад. Укр., 23.IV 1959, 1);

// Набувати кольору полум’я, вогню; червоніти (про небо, частину обрію, де заходить сонце і т. ін.).

На сході полум’яніло небо, край землі загорався червоним вогнем (Кочура, Зол. грамота, 1960, 283);

Полум’янів захід. Красиво заходило сонце (Грим., Незакінч. роман, 1962, 120).

2. перен. Виділятися яскравим червоним кольором.

У вазах, оздоблених українським орнаментом, полум’яніють червоні гладіолуси (Веч. Київ, 30.VII 1957, 4);

// Вкриватися рум’янцем, червоніти від збудження, ніяковості і т. ін.

Марія співчутливо дивиться на обличчя дівчини, що полум’яніє чи то від спалахів вогню, чи то від обиди (Руд., Остання шабля, 1959, 46).

3. Виділяти багато тепла, дуже гріти; пашіти.

Сонце застигло на небі; воно полум’яніє страшною мертвою спекою (Донч., II, 1956, 277).