понуро

ПОНУ́РО. Присл. до пону́рий.

Полонені брели мовчки, понуро, забовтавшись у росяних травах по пояс (Гончар, III, 1959, 433);

— Мені нема в чому признаватися, — понуро відповідає Роман, а його обличчя береться темними тінями (Стельмах, І, 1962, 464);

Темні скелі виглядали понуро (Коцюб., І, 1955, 397);

Обід пройшов понуро.

Значення в інших словниках

1. понуро — пону́ро прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. понуро — див. хмуро  Словник синонімів Вусика
3. понуро — Присл. до понурий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. понуро — ПОНУ́РО. Присл. до пону́рий. Полонені брели мовчки, понуро (О. Гончар); – Мені нема в чому признаватися, – понуро відповідає Роман, а його обличчя береться темними тінями (М. Стельмах); Темні скелі виглядали понуро (М. Коцюбинський); Обід пройшов понуро.  Словник української мови у 20 томах
5. понуро — Пону́ро нар. 1) Смотря внизъ, наклонясь. Воли його коло воза понуро стоять. Шевч. 535. 2) Угрюмо, мрачно. Та не там твоя доля! — додав понуро Марко. Стор. МПр. 24. Понуро не мовчи. Г. Барв. 343.  Словник української мови Грінченка