поплутатися

ПОПЛУ́ТАТИСЯ, аюся, аєшся, док.

1. тільки 3 ос. Безладно перевитися, переплестися (про нитки, волосся і т. ін.); заплутатися.

Входить до мене Дувид, знесилений, змарнілий, руденькі кучерики поплутались на голові, а в очах не гасне упертий огник (Вас., І, 1959, 257);

Ковальчук і Амірадзе в’язали мотузяні сходинки. Поруч лежала уже ціла купа — всі ретельно складені, щоб не поплутались (Голов., Тополя.., 1965, 127);

// Розташуватися без певного порядку, з вигинами, перехрещеннями, переплетеннями і т. ін.;

// Порости звивисто, переплівшись, закрутившись у багатьох місцях.

Густе гілля горіхів позвішувалось, як хмара, а зверху поплутався по гіллі виноград (Н.-Лев., III, 1956, 266).

2. тільки 3 ос., перен.

// Втратити звичний порядок, закономірність (про події, стосунки і т. ін.).

Взагалі все якось так поплуталося, що ніхто не міг розібрати, що куда [куди] й до чого (Хотк., II, 1966, 96).

Все поплу́талося [в голові́] у кого — хто-небудь втратив чіткість пам’яті, логічність міркування.

Ось насилу-насилу ноги тягнуть [мандрівники].. Забули, який день у дорозі, — п’ятий чи шостий. Все поплуталось (Вас., II, 1959, 157);

[Жека]: Ти ж повернешся сюди. Мусиш повернутися! [Віра Михайлівна:] Не знаю, Жеко… Зараз у мене в голові все поплуталось… (Мам., Тв., 1962, 462).

3. розм. Ходити в різних напрямах на якій-небудь території якийсь час; побродити.

— Візьміть речі й відійдіть, а я трохи поплутаюся тут (Кач., II, 1958, 63).

Словник української мови (СУМ-11)