посоловіти

ПОСОЛОВІ́ТИ, і́ю, і́єш, розм. Док. до солові́ти.

— Вип’ємо ж ще. То за сина було, а це вже за батька! — Та ще ж, куме, і за матір треба, бо вона ж його носила, родила, муки приймала, — базіка Федір, вже посоловівши від другої [чарки] (Мирний, IV, 1955, 227);

Антоша став мокрий і червоний од борщу та хазяйських турбот. На його білому лобі густо осіла роса, а очі посоловіли (Коцюб., II, 1955, 386);

Хлопці випили горілку навхилки. Нажерлись. Посоловіли (Мик., II, 1957, 451);

Сиволап майже не п’янів, тільки очі в нього посоловіли та важко кліпали вії (Ткач, Плем’я.., 1961, 26).

Значення в інших словниках

1. посоловіти — посолові́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. посоловіти — -ію, -ієш, розм. Док. до соловіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. посоловіти — ПОСОЛОВІ́ТИ, і́ю, і́єш, розм. Док. до солові́ти. – Вип'ємо ж ще. То за сина було, а це вже за батька! – Та ще ж, куме, і за матір треба, бо вона ж його носила, родила, муки приймала, – базіка Федір, вже посоловівши від другої [чарки] (Панас Мирний)...  Словник української мови у 20 томах