похлинатися
ПОХЛИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОХЛИНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Відчувати утрудненість дихання, викликану попаданням чого-небудь у дихальне горло (перев. рідини або рідкої страви).
Тільки Катря з хати — Хорошунка швиденько до судника, хапає за пляшку, наливає одну чарку, другу, п’є, аж похлинається (Вас., III, 1960, 250);
Наш сердешний Забрьоха сидить, мов гарячим борщем похлинувся… і казати б то, і у горлі застряло, і поблід, і посинів (Кв.-Осн., II, 1956, 219);
Максим і собі спробував випити, але не осилив і половини, важко похлинувся (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 137);
// Відчувати утруднення в диханні.
Він ішов напружено, без спочинку, часом навіть похлинаючись і знесилюючись (Мушк., День.., 1967, 91);
// перев. у сполуч. із сл. слово, сміх. Говорити, сміятися уривчасто, задихаючись; раптово переривати розмову, сміх з якої-небудь причини.
— Ти… ти… — аж похлинаючись словами, крикнув він на москаля, що стояв за дверми (Мирний, І, 1954, 283);
Обличчя його в цю мить стало таким страшним, що Саня похлинулася сміхом, в горлі її щось хлюпнуло, і вона замовкла (Собко, Звич. життя, 1957, 40).
Словник української мови (СУМ-11)