похотіти

ПОХОТІ́ТИ, о́чу, о́чеш, док., перев. з інфін.

1. розм. Захотіти чого-небудь (про всіх або багатьох).

Бондариха одкашлялась: — Може вже, хлопці, їсти похотіли? (Вас., II, 1959, 167);

— Чиї ж ви будете? — спитала [старенька], дивлячись одразу на всіх. — Косачові? А вечерять сильно вже похотіли? (М. Ол., Леся, 1960, 50).

2. заст. Побажати.

— Кого Галочка сама позбере [обере], за кого похоче, то й мій зять (Кв.-Осн., II, 1956, 341).

Значення в інших словниках

1. похотіти — похоті́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. похотіти — -очу, -очеш, док., перев. з інфін. 1》 розм. Захотіти чого-небудь (про всіх чи багатьох). 2》 заст. Побажати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. похотіти — ПОХОТІ́ТИ, о́чу, о́чеш, док., перев. з інфін. 1. розм. Захотіти чого-небудь (про всіх або багатьох). Бондариха одкашлялась: – Може вже, хлопці, їсти похотіли? (С. Васильченко); – Чиї ж ви будете? – спитала [старенька], дивлячись одразу на всіх.  Словник української мови у 20 томах
4. похотіти — Похотіти, -хочу, -чеш гл. Пожелать (о многихъ). Ми вже тут аж спати похотіли. Кіевск. у. Хто його зна, чи похотять люде. Камен. у.  Словник української мови Грінченка