прив’ядати

ПРИВ’ЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИВ’Я́НУТИ, ну, неш, док.

1. Злегка в’янути, втрачати свіжість (про рослини).

І грали балагульські балабани, І машталір хитавсь на передку, І прив’ядав троянди цвіт червоний На сивій куртці в лівому кутку [коміра] (Рильський, II, 1960, 127);

Цвіт папороті не може зовсім загинути від якоїсь ведмежої лапи, так тільки на якийсь час прив’яне, а потім знов розцвіте (Л. Укр., V, 1956, 388);

Ось і майдан. Монумент. Квіти прив’яли за ніч і, хоч умиті росою, кволо хилять головки на холодний граніт (Мушк., Серце.., 1962, 263);

*Образно. Сонечко пригріло, сніг прив’янув надворі (Забіла, Одна сім’я, 1950, 97);

// Підсушуватися на сонці, на свіжому повітрі (про плоди).

— Треба, щоб її [вишню] надклював горобець. Ото після того вона прив’яне на сонці, аж підсмажиться, — ой, смачна ж яка тоді буває! (Донч., IV, 1957, 86);

На рожевощоке, налите соками яблуко повіяло гарячим, засушливим вітром, і його тоненька прозора шкірка злегка прив’яла (Руд., Вітер.., 1958, 233);

// Поступово втрачати свіжість, пружність, ставати зморшкуватим, кволим (про людське тіло).

На самоті, коли милує [чоловік] її, стидається [Фросина], що в неї починають прив’ядати груди (Стельмах, І, 1962, 165);

Її в’яле, поморщене лице ще дужче прив’яло і протяглося (Фр., V, 1951, 176);

Змарніло Женине личко, синіми колами обведені сумні очі, немов прив’яли червоні губи (Хижняк, Тамара, 1959, 58).

2. В’янути повністю.

Пошкоджене листя прив’ядає і знебарвлюється (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 106);

У саду прив’яли трави (Брат., Світанки, 1950, 55).

3. перен. Поступово втрачати силу, рухливість, бадьорість; ставати млявим, байдужим.

Господь відняв силу панотцевих рук. Вони якось прив’яли, затерпли, задеревіли (Казки Буковини.., 1968, 20);

А він-то на моїх очах уже прив’яв… Де той погляд молодецький, де усміх веселий! (Вовчок, І, 1955, 275);

// Поступово притупляючись, слабнути (про почуття, пам’ять і т. ін.).

Благодушне до них [режисерів] ставлення може привести до недозволенного: навіщо робити добрі фільми, коли й погані хвалять. Прив’ядає творчий страх — супутник творчості й удосконалення в справжньому мистецтві (Довж., III, 1960, 209);

Якось прив’яла увага, й думки стали важкі, і ніби ослабла пам’ять (Головко, II, 1957, 392).