прив’ялий
ПРИВ’Я́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прив’я́нути.
Рум’янець на її лиці своїм тоном нагадував трохи прив’ялі пелюстки яблуневого цвіту (Вол., Місячне срібло, 1961, 67);
Прив’яле бадилля пожовкло й вилягло (Шиян, Баланда, 1957, 260);
— Дочка моя вмерла? Дочко, дочко малая! Рученьки мої холоднісінькі! Личенько моє прив’яле! (Вовчок, І, 1955, 269);
Холодна вода, що ледве заносила застояною діжкою, відразу освіжила прив’ялі м’язи (Вільде, Сестри.., 1958, 285);
*Образно. І де та осінь — дум прив’ялих вісник, Коли врожай звезуть з сердець і нив?.. (Стельмах, V, 1963, 224);
*У порівн. Його сухорляве лице, обрямоване [обрамоване] довгим волоссям, було ніби втомлене, неначе прив’яле, як і той лист на абрикосах (Н.-Лев., VI, 1966, 89).
Словник української мови (СУМ-11)