примовлятися

ПРИМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. примо́вляться; док.

1. діал. Вступати в розмову; промовляти.

— Кому воля, а кому неволя! — сумно одмовля дід. — Та вам же все рівно, діду: ви давно вже вільні, — примовивсь Грицько (Мирний, II, 1954, 61).

2. діал. Говорити з ким-небудь, клопочучись за когось.

— Тимоше! У Макухах дяк вмер, — оженись та й просися на його місце. Я за тебе примовлюсь (Вовчок, VI, 1956, 234).

3. тільки недок. Пас. до примовля́ти.

Іван Бриль зам’явся. Все старе, що примовлялося батьками й дідами до благословення, тепер неначе до пуття не йшло (Смолич, Мир.., 1958, 55).

Значення в інших словниках

1. примовлятися — примовля́тися дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. примовлятися — -яюся, -яєшся, недок., примовитися, -влюся, -вишся; мн. примовляться; док. 1》 діал. Вступати в розмову; промовляти. 2》 діал. Говорити з ким-небудь, клопочучись за когось. 3》 тільки недок. Пас. до примовляти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. примовлятися — ПРИМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. примо́вляться; док. 1. діал. Вступати в розмову; промовляти. – Кому воля, а кому неволя! – сумно одмовля дід.  Словник української мови у 20 томах