прихитрятися
ПРИХИТРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і рідко ПРИХИ́ТРЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРИХИТРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, док., розм.
1. Уміти зробити щось, досягти чого-небудь, незважаючи на труднощі, перешкоди і т. ін.
Коли пан помер, Балтиз прихитрився купити його маєток за півціни по закладній з торгів (Збірник про Кроп., 1955, 250);
Марко прихитрився, полазивши біля автобуса, намочити кілька паличок у бензині, й тепер можна було розводити вогнище (Трубл., Мандрівники, 1938, 49);
Як прихитрився Друзь зацікавити її своєю незграбною особою? (Шовк., Людина.., 1962, 41);
*Образно. Гострі сніжинки кололи обличчя, вітер кружляв і все прихитрявся сипонути у вічі (Жур., Звич. турботи, 1960, 203);
// Додумуватися до чого-небудь, вигадувати щось.
Його скрутили реміняччям, звели на ноги, він легко розтурив самими плечима всіх, як тільки став на ноги, тоді візантійці прихитрилися прив’язати його до двох довгих дубців (Загреб., Диво, 1968, 287).
2. рідко. Удавати з себе кого-небудь, прикидатися кимсь.
Довірливі дівчата стали, не вміють хлопця вивірить — щиро він кохає чи прихитрюється (Горд., Дівчина.., 1954, 48).
Словник української мови (СУМ-11)