проголошення

ПРОГОЛО́ШЕННЯ, я, с. Дія за знач. проголоси́ти², проголо́шувати.

Проголошенням лозунга права націй на державне відокремлення і послідовним проведенням в життя принципу повної рівноправності національностей Радянська влада кладе початок новій політиці в національному питанні, політиці пролетарській (КП України в резол. і рішен.., 1958, 219);

У наказах делегатам II з’їзду Рад йшлося не про захист Радянської влади, а тільки про її проголошення, її встановлення (Укр. іст. ж., 4, 1960, 27);

На відміну від тих письменників, які змальовували лише зовнішній, плакатний образ комуніста, зайнятого головним чином проголошенням правильних промов, але мало помітного в ділі, автор романа «Бур’ян» [А. В. Головко] зображує свого героя в його повсякденній практичній діяльності (Іст. укр. літ., II, 1956, 98).

Значення в інших словниках

1. проголошення — проголо́шення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. проголошення — -я, с. Дія за знач. проголосити II, проголошувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. проголошення — ПРОГОЛО́ШЕННЯ, я, с. Дія за знач. проголоси́ти², проголо́шувати. Поголошення незалежності України стало можливе завдяки жертовній боротьбі кількох поколінь українських патріотів (із журн.).  Словник української мови у 20 томах
4. проголошення — Проголо́шення, -ння, -нню, в -нні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)