півтон
ПІВТО́Н, у, ч.
1. Найменший інтервал між двома найближчими за висотою звуками темперованої гами.
На зміну.. коротенькому тоноряду приходить також дуже давній тоноряд з п’ятьох звуків, уривок діатонічного звукоряду, але без півтонів (Іст. укр. музики, 1922, 25);
// Проміжний за висотою звук між двома музичними тонами, наполовину нижчий від попереднього і наполовину вищий від наступного.
Застосовуються [у бандурі] спеціальні пристрої для піднімання і опускання струни на півтон, які допомагають перестроювати інструмент в інші тональності (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 35).
2. Неяскравий, невиразний колір; забарвлення, фарба, перехідні від світлого тону до темного.
Малювали [учні] мовчки, прикусивши язики, старанно виводили лінії, накладали тони й півтони (Збан., Сеспель, 1961, 199);
Гори не гублять своєї величі ні в яку пору року.. Зір полонили і чарували ніжні півтони — тьмяно-білі і сині… (Мас., Під небом.., 1961, 161);
// перев. мн., перен. Відсутність різких, контрастних переходів.
Ліризмом зігріта вся творчість О. Гончара. Але ліризм — це лише колір, лише тони й півтони романів письменника (Рад. літ-во, 10, 1966, 24);
З них [ліричних пісень] можна скласти цілі «вінки» і «віночки», пройняті веселкою настроїв, тонів, півтонів (Мас., Життя.., 1960, 126).
Словник української мови (СУМ-11)