ревниво

РЕВНИ́ВО. Присл. до ревни́вий.

Віра ревниво стежила за ним очима, знаючи, хто приваблював його, до кого поспішав він на побачення (Шиян, Баланда, 1957, 179);

У неї ревниво блиснули очі: — До своєї селючки рвешся? — А хоч би й так… (Тют., Вир, 1964, 186);

Козаков, ревниво заздрячи танкістам, був однак щиро задоволений з того, що вони так прудко пішли вперед (Гончар, III, 1959, 433);

Ніколи я не знав, що малюки, Вітаючи нас помахом руки, Коли наш поїзд між полями лине, Дарують неоцінні нам перлини, Які ревниво треба берегти (Рильський, II, 1960, 278).

Значення в інших словниках

1. ревниво — ревни́во прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. ревниво — Присл. до ревнивий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ревниво — РЕВНИ́ВО. Присл. до ревни́вий. Віра ревниво стежила за ним очима, знаючи, хто приваблював його, до кого поспішав він на побачення (А. Шиян); У неї ревниво блиснули очі: – До своєї селючки рвешся? – А хоч би й так...  Словник української мови у 20 томах