реп’ях
РЕП’Я́Х, а, ч.
1. Бур’ян родини складноцвітих з чіпким суцвіттям і з колючками.
Під полом лежали усякі трави і коріння: ..дурман, усякі реп’яхи, куряча сліпота та й багато дечого (Кв.-Осн., II, 1956, 189);
Не годилося б, на мій погляд, в’язати оцей застарілий реп’ях в один букет з пахучими польовими квіточками (Мирний, V, 1955, 391);
Стала б їсти [пташка], так глибокий Сніг сугорбками замів Й очерету ствіл високий І бадилля реп’яхів (Щог., Поезії, 1958, 384).
2. Колюча чіпка головка, суцвіття цієї рослини.
Хлопці з веселим гуком розбіглись на дві ватаги. Пани зразу почали вмощувати собі з бур’яну великі животи, ліпили на лоб і на груди замість кокардів і гудзиків реп’яхи (Вас., І, 1959, 213);
Брів [Давид] бур’яном у двір, де будівлі цегляні. Чіплялись реп’яхи до шинелі (Головко, II, 1957, 17);
*У порівн. Пріська так реп’яхом за нього [Нечипора] і держиться (Кв.-Осн., II, 1956, 104).
◊ Пристава́ти (приста́ти) реп’яхо́м; Пристава́ти (приста́ти) мов (як, на́че і т. ін.) реп’я́х див. пристава́ти;
Причі́плюватися (причіпля́тися, причепи́тися) як (мов, немо́в і т. ін.) реп’я́х див. причі́плюватися.
3. перен., розм. Про причіпливу людину.
Аж ось наздоганяє його Петро Шраменко. — Чого ще оцей бабський реп’ях од мене хоче? — каже, зупинившись, Кирило Тур (П. Куліш, Вибр., 1969, 192).
Словник української мови (СУМ-11)