розрізнювати

РОЗРІ́ЗНЮВАТИ¹, юю, юєш, РОЗРІЗНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док. Відокремлювати, відділяти одне від одного.

І сумно йшли броньовики, що розрізняли нас стіною, — нас і ворожії полки (Сос., II, 1958, 390);

// Розлучати кого-небудь з кимсь.

— Мені шкода було розрізняти тебе з товаришем, з другом (Гр., II, 1963, 124);

Полюбилася я, Одружилася я З безталанним сиротою — Така доля моя! Люде гордії, злі Розрізнили, взяли Та повезли до прийому — Оддали в москалі! (Шевч., II, 1963, 139).

РОЗРІ́ЗНЮВАТИ² див. розрізня́ти¹.

Значення в інших словниках

1. розрізнювати — розрі́знювати 1 дієслово недоконаного виду відокремлювати, відділяти розрі́знювати 2 дієслово недоконаного виду сприймати, розпізнавати  Орфографічний словник української мови
2. розрізнювати — 1. (стіною) відокремлювати; (з ким) розлучати; 2. (звуки) вирізняти, розпізнавати; (А від Б) відрізняти.  Словник синонімів Караванського
3. розрізнювати — I -юю, -юєш, розрізняти, -яю, -яєш, недок., розрізнити, -ню, -ниш, док. Відокремлювати, відділяти одне від одного. || Розлучати кого-небудь з кимсь. II див. розрізняти I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розрізнювати — РОЗРІ́ЗНЮВАТИ¹ див. розрізня́ти¹. РОЗРІ́ЗНЮВАТИ² див. розрізня́ти².  Словник української мови у 20 томах
5. розрізнювати — ВІДРІЗНЯ́ТИ (бачити кого-, що-небудь у його відмінностях від інших, помічати за якимись ознаками), РОЗПІЗНАВА́ТИ, РОЗРІЗНЯ́ТИ, РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, РІЗНИ́ТИ розм. — Док.: відрізни́ти, розпізна́ти, розрізни́ти.  Словник синонімів української мови
6. розрізнювати — Розрі́знювати, -рі́знюю, -рі́знюєш; розрі́знюваний  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)