розчовпати
РОЗЧО́ВПАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка, розм. Зрозуміти, збагнути що-небудь.
Садівник ще довгу хвилю стояв на місці, дивлячися вслід за ними та пробуючи в своїй голові розчовпати се запутане [заплутане] діло (Фр., VII, 1951, 174);
Замфірові потемніло в очах. Зразу він наче не розчовпав, про що річ, але за мить страшна думка блиснула йому в голові, а згасла злість спахнула з новою силою (Коцюб., І, 1955, 211);
// Побачити, роздивитися кого-, що-небудь.
Раптом солдат спинився. Просто на нього по шосе йшло п’ятеро озброєних людей. За снігом не можна було розчовпати — свої це чи чужі (Перв., Невигадане життя, 1958, 242).
Словник української мови (СУМ-11)