роз’їдати

РОЗ’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗ’Ї́СТИ, ї́м, їси́; док., перех.

1. Знищувати що-небудь, поїдаючи (про міль, черв’яків і т. ін.).

Зійшла би, може, силочка в могилу, черв’як би роз’їв гороподібні м’язи,.. але от не попустив господь дару погибнути (Хотк., II, 1966, 277);

*Образно. [Парвус:] Волію я мучителя Нерона над ворога такого, що вбиває не тіло, тільки дух, що роз’їдає нам віру нишком, наче міль одежу (Л. Укр., II, 1951, 349);

// Руйнувати, розчиняючи, окислюючи.

— Вода солона, роз’їдає ізоляцію… (Гончар, II, 1959, 426);

Кислота роз’їдала метал, залишаючи видряпаний візерунок (Укр. золотарство.., 1970, 40);

*Образно. І роки шукають, і роки блукають, А спогади ржею серця роз’їдають (Олесь, Вибр., 1958, 207);

// Руйнувати, вивітрюючи, вимиваючи і т. ін.

Як старіються речі від виснаги й років великих, Гублячи частку по частці (немовби ті скелі гранітні, Що роз’їдає їх море солоне), ми теж не побачим (Зеров, Вибр., 1966, 133);

// Руйнувати тканини тіла, викликаючи в них загноювання.

Їдка порохнява, що стояла в хаті, як мати тче, роз’їдала груди (Горд., II, 1959, 25);

Важка хвороба роз’їдала Кузьміну ногу (Збан., Сеспель, 1961, 58);

Каустик кріпкий, тіло живе за хвилину роз’їсть (Трубл., І, 1955, 137);

*Образно. Віспа поробила лиця жовті, Доброти у серці не роз’їла (Драч, Поезії, 1967, 23);

// перен. Згубно діяти, впливати на кого-небудь (про досаду, жаль, тугу, бездушність, егоїзм і т. ін.).

— Ти чого не спиш? — запитав його Тимко. — Досада роз’їдає (Тют., Вир, 1964, 344);

Очі його закриті, й тільки туга, туга велика роз’їдає груди (Хотк., Довбуш, 1965, 406);

Егоїзм, раціоналізм, меркантилізм, — усе це дітища індивідуалізму, знаряддя, за допомогою яких він роз’їдає людину, робить її аморальною (Мист., 2, 1965, 21);

На вчинки його, здається мені, впливає інша хвороба, що звила собі кубельце в самому серці, роз’їдає совість, туманить зір, — благодушність (Грим., Подробиці.., 1956, 21).

◊ Роз’їда́ти (роз’ї́сти) се́рце див. се́рце.

2. перен. Вносити розлад, хаос у що-небудь.

Робив [Давид] цілу доповідь: якими вийшли капіталістичні держави з світової війни, які протиріччя роз’їдають увесь капіталістичний світ (Головко, II, 1957, 72);

Реквізиції, безчинства, грабунки — було.. те, що роз’їло денікінську армію (Гончар, II, 1959, 295).

3. перев. док., розм. Надмірно споживаючи їжу, зробити повним, огрядним (тіло, обличчя і т. ін.).

Хай подивляться, яку він морду тут у нас роз’їв… на Олен-чукових харчах (Гончар, II, 1959, 80).

4. розм., рідко. З’їдати що-небудь відразу, повністю.

І зараз всіх порозганяв [Різак], Щоб ласощів не роз’їдали; Хазяйнувати сам почав (Гл., Вибр., 1951, 211).