саван
СА́ВАН, а, ч.
1. Поховальне убрання з білої тканини, що має вигляд мішка чи довгої сорочки.
Ший, ший, ший — Серед бідності, голоду, спраги; І сорочку, і саван сумний.. ший без розваги! (Граб., І, 1959, 236);
Лягла [Есме] в рідну землю, загорнута в білий саван (Тулуб, Людолови, І, 1957, 261);
*У порівн. Прекрасний ранок, білий, імлистий, немов могильний саван… (Коцюб., II, 1955, 190);
Дорош плутається в тій млі, як у савані (Тют., Вир, 1964, 198).
2. перен. Покрив (перев. сніговий).
Ночі темряві з завірюхами, Окували ви землю кригою, Вкрили геть її білим саваном, Приоздобили в срібло-паморозь… (Стар., Вибр., 1959, 34);
Кобзар грав — перед уявою вставало мертве, білим саваном вкрите поле (Вол., Сади.., 1950, 39);
Стигнуть під холодним саваном невмирущі прорості весни… (Забіла, Поезії, 1963, 61).
Словник української мови (СУМ-11)