сп’яняти

СП’ЯНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко СП’Я́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СП’ЯНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех. Робити кого-небудь п’яним, доводити до стану сп’яніння; п’янити, оп’яняти.

Лий ще чарку та не бійся, Брага не сп’янить мене (Пісні та романси.., II, 1956, 73);

// Викликати стан, схожий на сп’яніння.

Пахощі трав.. легко сп’яняють мене (Уп., Вірші.., 1957, 12);

Вийшла [Надійка] на мороз, що відразу опік обличчя. Сп’янило на секунду свіже повітря (Коп., Дуже добре, 1937. 262);

// перен. Збуджувати, викликати якісь почуття.

Груди його важко дихали від прудкого гону, дотик молодого теплого тіла дівочого сп’янив його (Коцюб., І, 1955, 236);

Пісня про сироту, що поневіряється в людях, зразу сп’янила Тараса (Вас., II, 1959, 369).