сп’яніти
СП’ЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до п’яні́ти.
Уже сп’янів [Карпо], у нього посоловіли очі (Шиян, Баланда, 1957, 42);
Я.. дуже багато була надворі і сп’яніла від повітря (Л. Укр., V, 1956, 338);
Ми сп’яніли від духмяного подиху поля, від гіркого запаху свиріпи (Збан., Єдина, 1959, 278);
Підстьобнутий образою, він сп’янів від гніву (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 29);
// Виражати стан запаморочення (про посмішку, очі).
Зашарілось лице у Івана, очі сп’яніли (Вас., І, 1959, 302).
Сп’яні́ти від у́спіху (від у́спіхів) — втратити здатність тверезо й самокритично оцінювати реальну дійсність під впливом досягнутого в якійсь справі.
І сталась з людиною зміна крута: Сп’янівши від успіху того, Директор заводу «Чавунна плита» Влюбився… у себе ж самого! (С. Ол., Вибр., 1959, 275).
Словник української мови (СУМ-11)