стишений
СТИ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до сти́шити.
Дорога має казкою у даль, Як моє дитинство, як моє прощання, Як моя роками стишена печаль (Стельмах, V, 1963, 156);
// У знач. прикм.
Розмовляючи стишеними голосами, наче ворог через широчінь дніпрову міг їх почути, прибулі бійці розпитують рибалок про тутешні місця (Гончар, II, 1959, 316);
Над залюдненим майданом гарячим полум’ям бурхає стишений гамір: чути чиюсь промову (Кол., На фронті.., 1959, 50);
Ярина досягла фінішу і стишеним кроком пробігла ще кілька метрів (Десняк, Десну.., 1949, 284).
2. у знач. прикм. Який стишився (у 2 знач.).
Їй так добре, так затишно зараз з ним, мовчазним, стишеним (Коз., Листи.., 1967, 318);
Над стишеним гуртом колгоспних орачів і сівачів стояло сонце (Цюпа, Назустріч.., 1958, 342).
Словник української мови (СУМ-11)