строїтися
СТРО́ЇТИСЯ¹, стро́юся, стро́їшся, недок.
1. Ставати в ряд, шеренгу; шикуватися.
— Виходь строїтись! — пролунала команда (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 4);
Брат стьобнув коня і помчав по ескадрону, що ген на кряжі строївся в похід (Кир., Вибр., 1960, 100);
// Готуватися до чого-небудь.
У хатах пустіло, на дворі піднімався гук. Там уже строїлися одні в городки, другі в зайця, треті в свинки (Мирний, IV, 1955, 113).
2. розм., рідко. Те саме, що будува́тися.
— Так бач, чого він багатіє та щороку строїться?! (Мирний, І, 1949, 330);
По високому почорнілому даху, темних мурах, вкритих мохом і пліснею [плісенню].., видно було, що не один вік минув, як строїться будівля (Стор., І, 1957, 364);
Петро задумався і пригадав, як йому довелося раз восени проїздити шляхом, де строїлася залізниця (Мирний, II, 1954, 358).
3. діал. Одягатися, наряджатися.
— Як хочеться строїтися та танцювати, — то певний знак, що дівчинка буде. Лиш я, доню, знаєш, не хотіла би дівчинки на перше (Хотк., II, 1966, 48).
СТРО́ЇТИСЯ² див. стро́юватися.
Словник української мови (СУМ-11)