струмити

СТРУМИ́ТИ, ми́ть; мн. струмля́ть; недок. Те саме, що струмува́ти.

Поміж двома.. горбами мляво струмила річка (Рибак, Опов., 1949, 141);

Струмить на сонці золотому, біжить вода аж на яри… (Гонч., Вибр., 1959, 68);

З очей лились сльози, кров струмила по щоках (Ю. Янов., II, 1954, 49);

П’янкі запахи степового зілля ніжно струмили над сонним яром (Добр., Тече річка.., 1961, 309);

Струмить вітерець і доносить ласкавий запах горючого в сонці маку (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 61);

Хвилястий пружний вітер униз струмить з кватирки (Бажан, Вибр., 1940, 136);

Не лише з очей, але з усього обличчя, з цілої постаті професора струмила привітність, доброзичливість (Смолич, Світанок.., 1953, 454);

*Образно. Джерельно струмить у Савичевих віршах сонячна гармонія природи (Літ. Укр., 12.V 1964, 3).

Значення в інших словниках

1. струмити — струми́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. струмити — див. лити  Словник синонімів Вусика
3. струмити — СТРУМИ́ТИ, ми́ть; мн. струмля́ть; недок. Те саме, що струмува́ти. Поміж двома .. горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Струмить на сонці золотому, біжить вода аж на яри... (І. Гончаренко); З очей лились сльози, кров струмила по щоках (Ю.  Словник української мови у 20 томах
4. струмити — -мить; мн. струмлять; недок. Те саме, що струмувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. струмити — ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯ рідше, ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИ підсил., ЦІДИ́ТИ підсил., ЮШИ́ТИ підсил., СИ́ПАТИСЯ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИ підсил. розм., ТОКУВА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови