типик

ТИ́ПИК, а, ч., зневажл. Людина з дивними або негативними рисами; тип (у 6 знач.).

ТИПИ́К, а́, ч. Церковний устав.

Що піп, то й типик (Сл. Гр.)

◊ Вказа́ти типики́ кому, заст. — провчити когось;

Тя́мити всі типики́, заст. — знати весь порядок чого-небудь, бути добре ознайомленим з якоюсь справою.

Значення в інших словниках

1. типик — ти́пик іменник чоловічого роду, істота людина зневажл. типи́к іменник чоловічого роду церковний устав  Орфографічний словник української мови
2. типик — ТИ́ПИК, а, ч., зневажл. Людина з дивними або негативними рисами; тип (у 6 знач.). ТИПИ́К, а́, ч. Церковний устав. Що піп, то й типик (Сл. Б. Грінченка); В основу монастирських статутів, якi вiдрiзнялися суворiстю норм, був покладений Iєрусалимський типик (з наук. літ.).  Словник української мови у 20 томах
3. типик — Устав церковної служби  Словник застарілих та маловживаних слів
4. типик — I тип`ик-а, ч. Церковний устав. Вказати типики кому заст. — провчити когось. II т`ипик-а, ч., зневажл. Людина з дивними або негативними рисами; тип (у 6 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. типик — ТИП зневажл. (людина з дивними або негативними рисами), ТИ́ПУС зневажл., ТИ́ПИК зневажл., СУБ'Є́КТ зневажл., ФРУКТ зневажл., СУ́БЧИК зневажл. Ференц над вухо пояснив лейтенантові, що суб'єкт з портфелем справді спекулянт..  Словник синонімів української мови
6. типик — Типи́к, -ка м. Типиконъ (церк. книга). Що піп, то й типик. посл.  Словник української мови Грінченка