тонюсінький

ТОНЮ́СІНЬКИЙ, а, е, пестл. Дуже, зовсім тонкий (у 1-3, 5 знач.).

Паленіючи від сорому, рвучко схопила [Ганна] рукою тонюсінький зшиточок своїх немудрих документів (Коз., Сальвія, 1959, 3);

Біля входу в печери стояв столик, на якому лежали снопки тонюсіньких, як солома, свічок (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 72);

А ось равлик, — він втягся в свою шкаралупу, тільки двоє тонюсіньких ріжків стримлять, і хоч би що (Донч., V, 1957, 16);

Краплинами гарячої крові палали на ньому [намисті] рубіни, а тонюсінькі ланцюжки з’єднували їх і закінчувалися підвісками-півмісяцями (Тулуб, Людолови, І, 1957, 60);

Тонюсіньке, ледве вловиме, кришталеве дзюрчання води на перекаті лоскотало слух (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 128).

Значення в інших словниках

1. тонюсінький — тоню́сінький прикметник  Орфографічний словник української мови
2. тонюсінький — див. тонкий  Словник синонімів Вусика
3. тонюсінький — [тоун'ус'ін'кией] м. (на) -кому/ -к'ім, мн. -к'і  Орфоепічний словник української мови
4. тонюсінький — ТОНЮ́СІНЬКИЙ, а, е, пестл. Дуже, зовсім тонкий (у 1–3, 5 знач.). Паленіючи від сорому, рвучко схопила [Ганна] рукою тонюсінький зшиточок своїх немудрих документів (В.  Словник української мови у 20 томах
5. тонюсінький — -а, -е, пестл. Дуже, зовсім тонкий (у 1-3, 5 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови