труха
ТРУХА́, и́, ж., рідко. Те саме, що по́терть.
Малась вона [хата] будуватися на дві половини, та, видно, в господаря не стало достатку, і він ледве спромігся на одну, та й то ще не зовсім. Про те говорила недокрита стеля, сяк-так прикидана бур’янами та трухою (Мирний, IV, 1955, 205);
Хіба не тут ловив [Оксен] обличчям холодні тіні від хмар у страшні липневі спеки, коли весь степ пах зерном і солом’яною трухою? (Тют., Вир, 1964, 526);
// Те саме, що порохня́.
Міцним буковим ціпком Сагайдак почав штурхати в колоди, обдираючи з них кору, з-під якої сипалася бура труха — результат кількарічної праці ненажерливих короїдів (Добр., Тече річка… 1961, 294).
Словник української мови (СУМ-11)