тічок

ТІЧО́К, чка́, ч.

1. Зменш. до тік.1.

Працювали обидва завзято. До снідання все скінчили, щоправда — лишилось іще тічок постругати (Головко, II, 1957, 244).

2. Утоптане, вирівняне місце.

Тічок під нею [вишнею], як і завжди, насипаний білим піском, стіл вискреблений (Сенч., Опов., 1959, 76).

◊ Ду́ти (поду́ти) тічо́к — пробувати силу в боротьбі, в бою.

«Дми ж тічок», — Загримав Змій (Манж., Тв., 1955, 176).

Значення в інших словниках

1. тічок — тічо́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. тічок — ТІЧО́К, чка́, ч. 1. Зменш. до тік 1. Працювали обидва завзято. До снідання все скінчили, щоправда – лишилось іще тічок постругати (А. Головко). 2. Утоптане, вирівняне місце. Тічок під нею [вишнею], як і завжди, насипаний білим піском, стіл вискреблений (І. Сенченко).  Словник української мови у 20 томах
3. тічок — -чка, ч. 1》 Зменш. до тік 1). 2》 Утоптане, вирівняне місце. Дути тічок — пробувати силу в боротьбі, в бою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тічок — ду́ти / поду́ти тічо́к (тічка́), фольк. Боротися, пробувати силу в боротьбі. “Дми ж тічок”,— Загримав Змій (І. Манжура); — Чи не схотілось тобі, козаче, тічка подуть? — спитав чоловік (О. Стороженко).  Фразеологічний словник української мови
5. тічок — Тічо́к, -чка́, на -чку́ (зм. від тік)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. тічок — Тічок, -чка м. ум. отъ тік. Вообще місто утоптанное или выравненное, напр. мѣсто собраній молодежи, мѣсто боя и пр. Шейк. Був на тім місті тічок і ноги були повибивані на піску, — видно було, що тут борюкались і лежали. Павлогр.  Словник української мови Грінченка