уберігати
УБЕРІГА́ТИ (ВБЕРІГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБЕРЕГТИ́ (ВБЕРЕГТИ́), ежу́, еже́ш, док., перех., від кого — чого, заст. кого, чого, також без додатка.
1. Залишати що-небудь цілим, кого-небудь неушкодженим, запобігаючи руйнуванню, пошкодженню і т. ін.
Рубін дивиться, і, як в казці, до нього долітають слова Каленика Романовича: пісок уберігає залізо від горіння і разом з тим допомагає кращому його прогріванню (Сенч., Опов., 1959, 21);
Фабрики виготовляли й розсилали солдатам відповідну мазь з виразною етикеткою про те, як вона чудодійно уберігає носи і вуха від російської зими (Ле, Мої листи, 1945, 181);
// Захищати від небезпеки, не давати пропасти, захворіти тощо.
В Головах всюди свої люди; хоч би й трапилося що, то вбережуть, сховають (Хотк., II, 1966, 249);
А як ти вбережеш отару від лютої вовчої зграї? (Донч., І, 1956, 116);
— Аби тільки землю руську вберегти, щоб її чужі пси не розхапали (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 45).
2. перен. Запобігати неприємностям, шкідливому впливові чого-небудь і т. ін.
Обрав [батько] для мешкання одне з південних міст, сподіваючись, що, змінивши мікросередовище, убереже сина від згубного впливу (Гончар, Бригантина, 1973, 116);
Сучасна поезія.. ставить своєю метою дати історичну оцінку подій, віднайти основне у складному плетиві аналогій та протиріч дійсності, уберегти й утвердити людську віру в торжество прекрасного на землі (Літ. Укр., 8.І 1963, 3).
Словник української мови (СУМ-11)