уболівання
УБОЛІВА́ННЯ (ВБОЛІВА́ННЯ), я, с.
1. Гострі переживання, глибокий сум у зв’язку з чим-небудь, за ким-, чим-небудь.
Софта зітхнув. У зітханні тому почувся ревний жаль за могутнім колись краєм, уболівання над занепадом одновірного народу (Коцюб., І, 1955, 293);
З жалості одружився [Свирид] на молодій удовиці, діждався од неї двох дітей та й поніс її на кладовище з вболіванням, але без сліз… (Стельмах, Кров людська.., 1957, 15);
Образ Міцкевича — поета і мислителя, страдника за долю свого народу, мрійника і гуманіста з його уболіваннями і тривогами ми бачимо в книзі [М. Бажана «Міцкевич в Одесі»] як живого (Мал., Думки.., 1959, 26);
— Тільки журба та нудьга за тобою, ясний Одіссею, Та вболівання за тебе солодкий мій дух відібрали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 196);
Ніна зрозуміла, що молодиця хоче перевести розмову на щось інше, аби не жалити свого серця вболіванням за сином (Шиян, Гроза.., 1956, 52).
2. Велика турбота, піклування про кого-, що-небудь, пов’язані з переживаннями, тривогою.
Справжній поет не може бути двоїстим у своїх почуттях і тривогах душі, уболіваннях за людину і епоху (Вітч., 8, 1965, 140);
Нині чесна праця, уболівання за народне добро піднімає і звеличує у нас кожного, робить людину багатою, духовно красивою (Ком. Укр., 11, 1962, 19);
В його синіх очах Даша бачила тривогу і вболівання, готовність зробити все, що велить сумління (Жур., Даша, 1961, 24).
Словник української мови (СУМ-11)