ущемляти
УЩЕМЛЯ́ТИ (ВЩЕМЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЩЕМИ́ТИ (ВЩЕМИ́ТИ), млю́, ми́ш; мн. ущемля́ть; док., перех.
1. Затискувати що-небудь між чимсь;
// безос.
А от один чудак якийсь. Так-таки прямісінько змірив [ковбок] у щілини між двома каменями.. І тоді лише схаменувся, як ущемило його порядно. Та так порядно, що нема як уже й ворухнутися (Хотк., II, 1966, 329).
2. тільки док., перен. Викликати душевний біль; образити кого-небудь.
Боже! коли б хто, а то се батько говорить. Так мене вщемив, що й хата мені ненавидна стала (Барв., Опов.., 1902, 239).
♦ Ущеми́ти [за] се́рце кого — глибоко вразити, схвилювати кого-небудь.
[Олеся:] Візьму книжку читати, який-небудь факт так.. ущемить за серце, що годі вже й читати: зрадливі думки галопом обгорнуть душу, і давлять її, і рвуть на шматки (Кроп., II, 1958, 267);
І жура якась ущемить серце кожного, хто чує ці невидимі звуки. Стане, тихо зітхне… (Хотк., II, 1965, 55).
3. перен. Завдавати кому-небудь шкоди, неприємностей, утискувати кого-небудь; обмежувати, урізувати щось.
Польський уряд ущемляв матеріальні інтереси його родини (Вільде, Сестри.., 1958, 65).
Словник української мови (СУМ-11)