хирлявий
ХИРЛЯ́ВИЙ, а, е. Те саме, що хи́рний.
Ще вранці на партійно-комсомольських зборах він був якийсь збляклий і начебто кволий, хирлявий після перенесеної хвороби. Тепер же він ступав пругко, бадьоро (Гончар, III, 1959, 103);
Згадав, як він захопився літературою нового життя та як учив елементарної грамоти свою хирляву небіжку-дружину… (Досв., Вибр., 1959, 16);
За плугом дріботів маленький, хирлявий Охрім з обмотаною рушником шиєю, хрипів, повиснувши на чепігах (Тют., Вир, 1964, 10);
Теля було — шкода дивитись.. Мізерне, хирляве, сліпе на одне око (Донч., VI, 1957, 143);
Семен Микитович квапливо увійшов у свою кімнату, затінену хирлявою зеленню хатніх рослин (Коп., Вибр., 1948, 163);
За вікном тихо шуміли хирляві, посаджені весною, а тому передчасно пожовклі липи (Збан., Курил. о-ви, 1963, 111);
// у знач. ім. хирля́ві, вих, мн. Фізично немічні, безсилі люди.
— Хіба ж ви не знаєте, що на мужицьких ужитках хирляві та кволі вимирають, наче мухи восени (Стельмах, Хліб.., 1959, 381);
// Який перебуває в стані занепаду.
Ще донедавна містечко виглядало хирлявим тимчасовим селищем, закинутим долею, серед якого височіло над низькими будівлями кілька пошарпаних кам’яниць (Досв., Вибр., 1959, 297);
// Слабкий, ледве помітний.
З комина сотався вгору хирлявий димок, мабуть, господиня готувала на обід (Гуц., З горіха.., 1967, 49).
Словник української мови (СУМ-11)