цвіркати
ЦВІ́РКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Те саме, що цвірі́нькати 1, 2.
— Ви, мабуть, знаєте, що панна Маня й доктор виїжджають позавтра вже зовсім! — Знаю!.. В нас про це навіть горобці цвіркають (Коб., III, 1956, 240);
Цвіркає у запічку цвіркун (Кол., Терен.., 1959, 19);
В полі, замість лагідних цвіркунів, цвіркали налазливі кулі й вищала шрапнель (Кач., I, 1958, 395).
2. розм. Спльовувати крізь зуби; чвиркати.
Це був Пувичка. Його голос, і навіть чутно, як він у темряві цвіркає крізь зуби слиною (Мик., Повісті.., 1956, 139).
3. розм., рідко. Те саме, що цві́кати.
♦ Цві́ркати в о́чі (в ві́чі) — те саме, що Цві́кати в о́чі (в ві́чі) ( див. цві́кати).
Дорікав так Ковалеві рід увесь. А за родом і господарі поважні ковалівські в очі цвіркали (Кач., II, 1958, 108);
Докію вони щодня заставляли йти на роботу в колгосп, щоб не цвіркали Чумакам у вічі, що не ходять у поле (Кучер, Прощай.., 1957, 81).
Словник української мови (СУМ-11)