целібат
ЦЕЛІБА́Т, у, ч., церк. Обов’язкова безшлюбність, запроваджена для католицького духівництва та православного чернецтва.
Нестор покинув філософію, вступив до семінарії і висвятився в целібаті (Фр., VII, 1951, 14);
// Духовна особа, що дотримується такої безшлюбності.
Як целібат (він вийшов з семінарії в Римі), панотець кохається в науці, має повну шафу книжок італійських, німецьких та латинських (Н.-Лев., II, 1956, 407).
Словник української мови (СУМ-11)