чільце

ЧІЛЬЦЕ́, я́, с.

1. Зменш.-пестл. до чоло́ 1.

2. Весільний головний убір дівчини.

У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Особливо привабливі весільні металеві чільця гуцульської "княгині" (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 34).

Значення в інших словниках

1. чільце — ЧІЛЬЦЕ́, я́, с. 1. Зменш.-пестл. до чоло́ 1. Поцілувати в чільце. 2. Весільний головний убір дівчини. У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків із Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей.  Словник української мови у 20 томах
2. чільце — чільце́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири чільця́  Орфографічний словник української мови
3. чільце — -я, с. 1》 Зменш.-пестл. до чоло 1). 2》 Весільний головний убір дівчини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. чільце — Чільце́, -ця́ (зм. від чо́ло)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. чільце — Чільце́, -ця с. 1) ум. отъ чо́ло. 2) Годъ женской головной повязки. Вх. Зн. 80.  Словник української мови Грінченка