єпископ

ЄПИ́СКОП, а, ч. Вищий духовний чин у християнській церкві,

[2-й:] Він каже, що не з божої встанови ти став єпископом (Л. Укр., II, 1951, 491);

// Особа, яка має цей чин; архієрей.

Пісню чути було і в домі єпископа Мелхиседека (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 116).

Значення в інших словниках

1. єпископ — 1. Перший, найвищий, ступінь духовної ієрархії, священства; архиєрей; 2. Особа, що займає найвищий ступінь священства, яка через рукопокладення прийняла Божу благодать і право здійснювати всі без винятку богослужіння й таїнства...  Словник церковно-обрядової термінології
2. єпископ — [йеипископ] -па, м. (на) -пов'і/-п'і, мн. -пие, -п'іў  Орфоепічний словник української мови
3. єпископ — єпи́скоп іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
4. єпископ — -а, ч. Вищий духовний чин у християнській церкві. || Особа, яка має цей чин; архієрей.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. єпископ — єпи́скоп (грец. επίσκοπος, букв. – наглядач, охоронець) 1. Вищий духовний чин у християнській церкві. Див. також архієрей. 2. В Стародавній Греції політичний агент, що його Афіни засилали в союзні держави для нагляду за виконанням союзницьких договорів.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. єпископ — У Католицькій і Православній Церкві ієрарх з повними священичими свяченнями, який вважається наступником апостолів; в Католицькій Церкві призначається папою; у Православній Церкві виборний керівник дієцезії.  Універсальний словник-енциклопедія
7. єпископ — Єпи́скоп, -па; -копи, -пів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. єпископ — Єпископ, -па м. Епископъ. Хто приїхав? — рознеслось по залі. — Ректор академії! єпископ! митрополіт. Левиц. Пов. 317.  Словник української мови Грінченка