вдостоювати
I. НАГОРОДИ́ТИ кого, що — чим і без додатка (дати нагороду кому-небудь, дати що-небудь у винагороду за якісь заслуги і т. ін.), ПОЖА́ЛУВАТИ кого чим, кому що, заст., ірон.; ВІДЗНА́ЧИТИ (виділити кого-, що-небудь серед інших похвалою, нагородою тощо); ВИ́НАГОРОДИТИ (дати що-небудь як нагороду за якісь послуги або заслуги, плату за працю тощо); ПРЕМІЮВА́ТИ (перев. грішми); УДОСТО́ЇТИ (ВДОСТО́ЇТИ) кого-що, книжн. (визнати кого-, що-небудь гідним високої оцінки, нагороди, звання тощо); УШАНУВА́ТИ (ВШАНУВА́ТИ), ПОШАНУВА́ТИ розм. (чим — оцінюючи заслуги, нагородити кого-небудь чимось на знак пошани). — Недок.: нагоро́джувати, жа́лувати, відзнача́ти, винагоро́джувати, преміюва́ти, удосто́ювати (вдосто́ювати), ушано́вувати (вшано́вувати). Даліло, мила, за твоє кохання Чим можу я тебе нагородити? (Леся Українка); ..По прибутті в Англію англійський король за вірну службу нібито пожалував (Денікіну) титул лорда (О. Гончар); Відзначити передовиків; Треба винагородити хлопців за бездобичну екскурсію, дати їм грошей і пустити трохи погуляти (Г. Хоткевич); Удостоїти конкурсну роботу золотої медалі; Сумлінно й ретельно підтримував Петро Конашевич тих, хто його вшанував гетьманською булавою (З. Тулуб); Похвалити мусять, а може, цяцечкою пошанують — яку-небудь гарнесеньку на ріжок або на шию (Марко Вовчок).
Словник синонімів української мови