взивати
КЛИ́КАТИ (голосом, жестом просити наблизитися, обізватися, зайти тощо), ПОКЛИКА́ТИ розм., ЗВА́ТИ розм.; ГУКА́ТИ, НАГУ́КУВАТИ (голосно); ВОЛА́ТИ (голосно, просячи допомоги); МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ (просити підійти, роблячи певні знаки рукою, поглядом тощо); ПІДКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИ́КУВАТИ, ПІДЗИВА́ТИ, ПРИЗИВА́ТИ розм. (жестом, голосом просити або вимагати підійти); ЗАКЛИКА́ТИ, ЗАЗИВА́ТИ розм. (просити кого-небудь зайти кудись, в якесь приміщення); УКЛИКА́ТИ (ВКЛИКА́ТИ) розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) діал. (просити зайти в якесь приміщення, всередину чогось). — Док.: покли́кати, покли́кнути, позва́ти, гукну́ти, гукону́ти підсил. нагука́ти, нагукну́ти, помани́ти, примани́ти, підкли́кати, прикли́кати, підізва́ти, призва́ти, закли́кати, зазва́ти, укли́кати (вкли́кати), узва́ти (взва́ти), увізва́ти (ввізва́ти). Микола кликав вечерять (М. Коцюбинський); Брате милий, брате-соколоньку, Ти покинув сестру-сиротоньку, А я ходжу-покликаю, Як зозуля в темнім гаю: — Ой, вернися з далекого краю! (пісня); Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю (П. Куліш); — А йдіть сюди! — гукає старший хлопчик (М. Коцюбинський); — Я знаю, ти зараз можеш нагукати солдата, але не клопочися даремно, — вони мене не впіймають (В. Кучер); — Хтів тікати з того видовиська. Коли це нагукує пан професор. Пішов (Ю. Яновський); — То чого ж вона ще на поміч волає? (І. Цюпа); Грицько, сівши в однім кінці хати на лавці, манив до себе дитину (Ганна Барвінок); Настя часто бачить її в садах, підкликає і щиро балакає з нею (З. Тулуб); Тут він двох щонайвірніших Слуг до себе прикликає (Леся Українка); Як скінчилась муштра, командир підізвав до себе Івана і на мене кивнув. Підійшов.. і я (О. Стороженко); Мати сина призиває: — Вернись, синку, вернись, синку, Додомоньку — Змию тобі головоньку (пісня); Старий батько З усієї сили З молодицями танцює, Та двір вимітає, Та прихожих, проїзжачих У двір закликає (Т. Шевченко); — Ідіть до царя, вашого батька, та й зазивайте його до мене обідати (О. Стороженко); Вона усе виходила дивитись, вкликала, дожидала — нікого не було цілу ніч (Марко Вовчок); Узивають її в хату, питаю: — Чи підеш, чи ні? (Словник Б. Грінченка). — Пор. 1. оклика́ти.
ЛА́ЯТИ (обзивати кого-небудь образливими словами), ЛА́ЯТИСЯ, ОБЗИВА́ТИ, СВАРИ́ТИ, СВАРИ́ТИСЯ, ПРОКЛИНА́ТИ, ПАПЛЮ́ЖИТИ, КЛЯ́СТИ́ розм., НАБИРА́ТИ розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) розм., ШПЕ́ТИТИ розм., ХРЕСТИ́ТИ розм., ВИ́СПОВІДАТИ, ШЕРСТИ́ТИ розм., ОЗИВА́ТИ рідше, ПОЧИ́ТУВАТИ розм. рідко, ПОЧИТА́ТИ розм. рідко, КРИ́ТИ фам. рідко, КОБЕНИ́ТИ фам. рідко, ФУ́КАТИ діал., ФУ́КАТИСЯ діал., ПСЯ́ЧИТИ діал., ПСЯКУВА́ТИ діал., ЦАБА́НИ́ТИ діал.; ЛИХОСЛО́ВИТИ (перев. соромітними словами); БАТЬКУВА́ТИ розм., БАТЬКУВА́ТИСЯ розм. (образливо згадуючи батька); МАТЮКА́ТИ розм., МАТЮКА́ТИСЯ розм., МАТІРКУВА́ТИ розм. (вживаючи матюки); ЧОРТИХА́ТИСЯ розм., ЧЕРКА́ТИ розм., ЧЕРКА́ТИСЯ розм. рідше (згадуючи чорта). — Док.: ви́лаяти, нала́яти, обла́яти рідко ви́лаятися, нала́ятися, обізва́ти, проклясти́, набра́ти, узва́ти, пошпе́тити, ви́батькувати, ви́батькуватися, озва́ти. Данилко знаходив батька й вів додому, дорогою він лаяв його всіма словами, які чув од мами (Ю. Яновський); Навіть Брага Левко Іванович, який рідко лається, зараз не дуже добирає слова (О. Гончар); Олекса .. обзиває брата усякими словами (М. Стельмах); Дуже то немилий випадок, як тебе при людях сварять і плюгавлять (Лесь Мартович); Коня не бий, слуги не проклинай, жінки не дражни, коли хочеш, щоб статкували (прислів'я); Жінка до мене: — Ти сякий, ти такий, ти затеряв ґрунт, ти лайдаку, ти пияку, ну паплюжить (Лесь Мартович); Крик, гармидер і шум. Польові цабанять, В батька-матір кленуть, стадо хочуть загнать (І. Франко); Хіба не вони зневажають ваше добре ім'я, узиваючи Вас хамами та рабами неключими? (П. Куліш); Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олімпських шпетив на всю губу (І. Котляревський); Заніздра.. хрестив Гудзя не зовсім приємними епітетами (С. Добровольський); (Явтух:) Та й чого ти мене раком озиваєш? (О. Корнійчук); Шарківна почитує (молодицю) і в батька, і в матір, і в рід увесь, аж луна ходить над базаром (С. Васильченко); (Марія Михайлівна:) У нас в полку був один такий партизан, то бувало цілий день лається. ..В окопі чи в засідці сидить і то не втерпить — висуне голову і криє білих (І. Кочерга); По-соромітському не кобенить (Добрість), не виє, Під лавкою в шинку, мов цуцик, не засне (П. Гулак-Артемовський); (Агафія:) Батько гнівався, фукав, ну, але нарешті не боронив, — каже: най буде професором (І. Франко); — Судія такий добродушний, говорив зо мною по-людськи, не кричав, не фукався, не бив мене так, як шандар (І. Франко); Вона так псячить чоловіка (Словник Б. Грінченка); І чого їм від нього треба? Не курить, не п'є, не лихословить (Л. Дмитерко); Він.. дав волю серцю, став батькувати, лаятись.. (Панас Мирний); — Вночі в вагоні ти, Грицьку, інакше говорив. Чи забув, як батькувався сам від обурення? (А. Головко); А пан скажений. ..Ну вже ж і матюкав, сукин син! (Остап Вишня); Хтось матюкався нам услід, ховаючися за тинами... (В. Сосюра); Лаялись (у тюр-мі) страшенно: ... тут кляли й матіркували у все, в що хочете (М. Коцюбинський); Він нервувався й чортихався так, що аж кінь під ним танцював (Д. Бузько); (Стась:) Чорт би забрав усіх Кармелюків на світі! (Пані:) Я ж тебе прошу, як доброго: ..не черкай хоч сьогодні! (С. Васильченко); — Ось ти б не черкався, Федоре, в хаті, — благальним тоном промовила мати (О. Гончар).
НАЗИВА́ТИ (говорячи про кого-, що-небудь або звертаючись до кого-небудь, уживати те чи інше ім'я, назву; визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимось словом, назвою тощо), ЗВА́ТИ, ПРОЗИВА́ТИ розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) розм., ВЕЛИЧА́ТИ жарт., ірон., ІМЕНУВА́ТИ книжн.; КЛИ́КАТИ розм. (звертаючись до кого-небудь або говорячи про кого-небудь, уживати те чи інше ім'я); ОБЗИВА́ТИ, ДРАЖНИ́ТИ розм. (ким, чим — образливими прізвиськами). — Док.: назва́ти, прозва́ти, узва́ти, пойменува́ти розм. обізва́ти, продражни́ти. Нагадала (Настечка) братику, що всю рідню їхньої матері по-вуличному звали Соловейками, і не раз, коли мати тулила до себе її і маленького Левка, називала їх солов'ятами (М. Стельмах); — Сідайте, будьте ласкаві! — сказала Любка і хотіла назвать Джерю татом (І. Нечуй-Левицький); "Як зовуть тебе, молодче? Хто ти родом? звідкіля ти?" Відказав на те невольник: "Мохаммедом прозивають..." (А. Кримський); Жила удова з дітьми у хатці, — навіть би й хаткою узивати не годилося — хижкою (Марко Вовчок); Я ж вас просив.., щоб ви мені сказали, як вас величати (Г. Квітка-Основ'яненко); Йосип у селі його звали.. По батькові ніхто не іменував (О. Ковінька); Сліпий Жан.. ввійшов під руку з своїм "міноносцем", як він кликав лакея (М. Коцюбинський); — Де ж це видано — дурнем обізвати хазяїна в його хаті (І. Багмут).
ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін. і без додатка, ВИПРО́ХУВАТИ що, ПЕРЕПРО́ШУВАТИ про (за) що, розм., ШАПКУВА́ТИ про (за) що, розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) із спол. щоб, заст., КЛА́НДАТИ із спол. щ о б, діал.; ЖАДА́ТИ чого, ДОМАГА́ТИСЯ чого (настирливо, рішуче); КАНЮ́ЧИТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., ЦИГА́НИТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (також без додатка — настирливо або жалібно); КЛОПОТА́ТИ, КЛОПОТА́ТИСЯ (про (за) кого, перед ким — своїм проханням сприяти комусь у чому-небудь). — Док.: попроси́ти, попроха́ти, попроси́тися, ви́прохати, перепроси́ти, перепроха́ти, узва́ти, зажада́ти, поклопота́ти, поклопота́тися. Якось я об'ївся нестиглими борівками. Упав, корчить мене, різь у шлунку, прошу в Бога смерті (Р. Андріяшик); Несподівано маю нагальну потребу доступитися до якогось київського банку за кредитом і хочу Вас прохати допомогти в цій справі (В. Самійленко); — Перед ким би я стала кланятися і проситися? (С. Журахович); — Мені вже обридло правити з тебе та випрохувати свої кревні гроші, немов ті бублики під монастирем... (Л. Яновська); Антоніна Дзвонковська, в сім'ї якої панував культ батька-героя, повинна була поступитися своєю гордістю — просити вельможних, ще й перепрошувати (П. Колесник); Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (А. Тесленко); Кілька разів взивала мене Озаркевичева, щоб прислати вірші до якоїсь часописі жіночої (Уляна Кравченко); (Шевчик:) Наймуть мене до себе. (Лейба:) От ти й знай. Колись кландав, щоб найнявся, так не схотів, а тепер сам набиваєшся (В. Мисик); Олекса, той бідний сирота, скільки добра висвідчив йому, не жадаючи за се нічого (С. Ковалів); В їдальні якась незнайома жінка .. з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде); Папертю швендяють старці, канючать копієчку Христа ради (А. Хорунжий); Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Б. Грінченко); (Воєвода:) Ну що ж, нехай увійде. Послухаєм, як він (купець) почне циганить Та викупу нам всім пропонувать (І. Кочерга); — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (І. Франко); Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи (З. Тулуб). — Пор. блага́ти.
Словник синонімів української мови