виписати
ВИКЛИКА́ТИ (пропонувати кому-небудь, просити когось прибути, з'явитися кудись), ВИКЛИ́КУВАТИ рідше, ВИЗИВА́ТИ розм., рідко; ВИПИ́СУВАТИ рідко (письмово). — Док.: ви́кликати, ви́требувати розм. ви́звати, ви́писати. Князь викликав майстрів з Варшави (І. Нечуй-Левицький); — А де ваш чоловік? — Дома. — Коли б ви до мене його викликнули (Марко Вовчок); Еней тебе лиш визиває, А нас, Латинців, не займає, Іди з Троянцем потягайсь! (І. Котляревський); Молода бариня.. виписала з свого села нового прикажчика (Панас Мирний).
МАЛЮВА́ТИ (зображувати когось); ЗМАЛЬО́ВУВАТИ (з натури — предмети, істоти, природу тощо); ПИСА́ТИ (створювати твір живопису); ВИМАЛЬО́ВУВАТИ, ВИРИСО́ВУВАТИ (ретельно, з усіма подробицями); ЗАМАЛЬО́ВУВАТИ (робити ескіз, малюнок когось, чогось); МА́ЗАТИ зневажл., МАЗЮ́КАТИ зневажл. (невміло, погано). — Док.: намалюва́ти, помалюва́ти, змалюва́ти, відмалюва́ти, написа́ти, ви́писати, ви́малювати, замалюва́ти, нама́зати, намазю́кати. Над хатами штопори димків — Діти їх малюють саме так (М. Рильський); Хотів би я змалювати тобі краєвид на мечеть — та далебі не маю часу (М. Коцюбинський); Тепер він увесь час і сили віддавав автопортретам: писав себе і в мундирі, і в сюртуку, і в білому, і в чорному кашкетах (З. Тулуб); Тарас під самісінькою банею вимальовував якийсь візерунок (О. Іваненко); Коли я замальовував у альбомі натхненну постать діда, від поспіху і хвилювання олівець мій шипів, як розпечений (І. Волошин); — Якось знічев'я взяв я олівця та шматок паперу, а на стіні в нашій кімнаті отак висів козак Мамай з кобзою, то я й почав собі мазати (Ю. Збанацький); З якими гордощами мазюкав я на взір "цьоциних" такі "ружі", що аж сама "цьоця" бралася за голову (І. Франко).
ПИСА́ТИ (графічно передавати на чомусь слова, текст тощо); КРЕ́СЛИТИ, НАКРЕ́СЛЮВАТИ (перев. друкованими літерами); ВИПИ́СУВАТИ (старанно); ВИВО́ДИТИ (перев. із сл. літери, букви — акуратно); МЕРЕ́ЖИТИ (МЕРЕ́ЖАТИ), ВИМЕРЕ́ЖУВАТИ (дрібно, акуратно); ДРЯ́ПАТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм. (нерозбірливо, недбало); БА́ЗГРАТИ зневажл., МАЗАТИ зневажл. (недбало); СТРОЧИ́ТИ (швидко); ЧЕРКА́ТИ розм. (нашвидку, недбало). — Док.: написати, писну́ти, накре́слити, ви́писати, ви́вести, ви́мережити (ви́мережати), надря́пати, нашкря́бати, наба́зграти, настрочи́ти, начерка́ти, черкну́ти. Воронцов дістав аркуш паперу, самописну ручку і наготувався писати (О. Гончар); Креслить він її (назву газети) дуже довго, закреслює і знову креслить (І. Микитенко); Адрес накреслюєм рядки в пошарпані блокноти (І. Гончаренко); Поклали (листа) в конверт — без марки, бо на фронт, — і виписали адресу: номер польової пошти (Ю. Смолич); Рука тремтіла, виводячи на папері літеру за літерою (П. Кочура); Перо моє — пісні мережить (П. Тичина); Згадаю дещо, заспіваю Та й знов мережать захожусь Дрібненько книжечку (Т. Шевченко); — Ти дряпаєш, як курка лапою, — оцінювала мій краснопис Ніна Іванівна (П. Автомонов); Чоловічок.., не відриваючись від паперу, все щось шкрябав, шкрябав пером (О. Гончар); Писар пише, писар маже, так запише, як хто каже (приказка); Збори кінчились. Останні слова Строчив секретар на папері (С. Олійник); Турбай гортав пожовклі сторінки давніх книг і черкав олівцем замітки на аркушиках (І. Волошин).
Словник синонімів української мови