вставляти
ВВО́ДИТИ (УВО́ДИТИ) (вносити в твір, використовувати в творі), ВКЛЮЧА́ТИ, ВСТАВЛЯ́ТИ (УСТАВЛЯ́ТИ). — Док.: ввести́ (увести́), включи́ти, вста́вити (уста́вити). Автори давніх українських драм часто вводили в свої п'єси монологи (з журналу); Іван Франко перший поставив українську літературу на ґрунт нового класу, перший увів до неї нового героя (П. Козланюк); У свій невеличкий "Буквар" він (Т. Шевченко) включив 13 зразків цього жанру (приказок) (з журналу); Балабуха писав ті байки й вірші, вставляючи прізвища чоловіків та молодиць (І. Нечуй-Левицький).
ВСТАВЛЯ́ТИ (УСТАВЛЯ́ТИ) (закріплювати в чому-небудь), ВПРАВЛЯ́ТИ (УПРАВЛЯ́ТИ), ВРУ́БУВАТИ (УРУ́БУВАТИ). — Док.: вста́вити (уста́вити), впра́вити (упра́вити), вруба́ти (уруба́ти). Антон разом з військовим комендантом уставляв нове вікно (С. Чорнобривець); Вставити зуби; Ювелірні ограновані кристали алмазу — брильянти — вправляють у металеві оправи здавна відомим способом зачеканення (з журналу); І мури так врубали в гору, що вони були ніби подовженням її (А. Хижняк).
ВСТАВЛЯ́ТИ (УСТАВЛЯ́ТИ) (при розмові включати свої слова в чиєсь мовлення), ДОКИДА́ТИ розм., ПІДКИДА́ТИ (ПІДКИ́ДУВАТИ) розм., ВВЕРТА́ТИ (УВЕРТА́ТИ) розм., ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ розм., ВТУ́ЛЮВАТИ (УТУ́ЛЮВАТИ), ВТУЛЯ́ТИ (УТУЛЯ́ТИ). — Док.: вста́вити (уста́вити), доки́нути, підки́нути, вверну́ти (уверну́ти), прохопи́тися, втули́ти (утули́ти). Він мінився на виду, вставляв не до речі репліки (І. Ле); Біля його сиділа й щебетала Гаїнка, а дід Дорош докидав часом і собі слівце (Б. Грінченко); — Їм більше глиняні черепочки попадаються, — авторитетно підкидає Супрун (О. Гончар); Іванов.. заговорив зовсім спокійно, коли, нарешті, стала змога прохопитись крізь загальні вигуки (Ю. Смолич); Втуливши яке слово не до ладу, можна спинитись і почати заново (С. Васильченко). — Пор. сказа́ти.
СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИ розм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ (ПРОГЛАГОЛАТИ) заст., ірон., ПРОРЕКТИ́ заст. поет. ірон.; КИ́НУТИ, ЗРОНИ́ТИ, ПРОРОНИ́ТИ, ОБРОНИ́ТИ рідше, ПРОЛЕПЕТА́ТИ, ПРОЛЕПЕТІ́ТИ розм. (нерозбірливо, лагідно); ПРОГОВОРИ́ТИСЯ, ПРОМОВИТИСЯ, ПРОБО́ВКАТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИСЯ розм., ПРОБО́ВКНУТИ розм. (ненавмисне виказати щось); ВИ́ПАЛИТИ (несподівано і швидко); ПРОГАРЧА́ТИ розм., ПРОГА́ВКАТИ вульг., ГА́ВКНУТИ вульг. (сердито); ПРОТЯГНУ́ТИ, ПРОТЯГТИ́, ПРОВЕСТИ́ розм. (повільно, розтягуючи слова); ПРОЦІДИ́ТИ (перев. із сл. крізь зуби — знехотя, невиразно); РУБОНУ́ТИ (РУБАНУ́ТИ рідше), РУБНУ́ТИ (різко); ПРОБАСИ́ТИ розм. (низьким голосом, басом); ПРОСКРИПІ́ТИ розм., ПРОРИПІ́ТИ розм. (скрипучим голосом); ВИ́ДАВИТИ, ВИ́ДУШИТИ, ВИ́ТИСНУТИ (через силу); ПРОХРИПІ́ТИ (хрипло); ПРОСТОГНА́ТИ (зі стогоном); ПРОСИЧА́ТИ, ПРОШИПІ́ТИ (притишено, із здавленим від роздратування або люті голосом); ПРОТОРОХТІ́ТИ розм., ПРОЦОКОТАТИ, ПРОЦОКОТІ́ТИ розм., ПРОЩЕБЕТА́ТИ розм. (швидко й голосно, дзвінко); ПРОМИ́МРИТИ, ПРОБУБОНІ́ТИ, ПРОБУБНІ́ТИ (невиразно); ПРОША́МКАТИ розм., ПРОШАМКОТІ́ТИ розм., ПРОШАМОТІ́ТИ розм., ПРОШАМОТА́ТИ розм. (перев. про людину з беззубим ротом — невиразно, шепелявлячи); ПРОГУГНЯ́ВИТИ, ПРОГУГНИ́ТИ, ПРОГУГНІ́ТИ (гугняво, в ніс); ПРОГУДІ́ТИ, ПРОГУСТИ́ (глухим, низьким голосом), ПРОГОРЛА́ТИ розм., ПРОГРИМІ́ТИ розм., ПРОГРИМОТІ́ТИ розм., ПРОГРИМОТА́ТИ розм. (дуже голосно, оглушливо). Соромиться молода дружина свекрухи своєї та дівера.. і опускає вона перед ними очі, слова не може сказати (Григорій Тютюнник); Ви щасливі, пречистії зорі, ваше проміння — ваша розмова, якби я ваші проміння мала, я б ніколи не мовила слова (Леся Українка); — На коня, Остапе! — промовив Бульба (О. Довженко); — Ви, мабуть, їсти хочете? — проказала вона співчутливо (П. Панч); Наталя ледве встояла. Хоче сказати й не вимовить словечка (Марко Вовчок); — А й радіти нема з чого, — поволі виговорив хтось у тьмі (Г. Хоткевич); Так проглаголивши, замовк старий (П. Куліш); Якби ти слово прорекла мені, Я б був щасливий, наче цар могучий (І. Франко); В сусідній бригаді шаленів Шафорост.. — Добре, хоч нас не застав, — занепокоєно кинула (Надія) бригадирові. — А то б нагоріло (Я. Баш); За весь час, що тяглась нарада, вона ще не обронила жодного слова (П. Панч); Зараз навіть пожаліла (Марія), що згарячу випалила те все Петрові вчора в порту (В. Кучер); Десь.. взялося якесь хлоп'я. Тимофій як гавкнув на бідне, то воно з переляку мало не впало у воду (Г. Хоткевич); — Да-а-а, — здивовано протяг Степан Пасюга. — Собака в тебе страшний (Є. Гуцало); Капітан зверхньо процідив: — А це ми ще подивимося, що ви за особи (П. Автомонов); Михайло Гнатович хотів почати здаля, ..але замість того просто рубонув: — Олексію Михайловичу, я дуже прошу допомогти (В. Собко); Чужий голос проскрипів: "Роз'єдную!" .. Але Остапчук ще з добру хвилину тримав трубку і посміхався (С. Журахович); — Допоможи... — прохрипів старий моряк. — Не допливу сам (Д. Ткач); — Пити!.. — простогнав Горленко. — Важко мені (З. Тулуб); Пистина Федорівна відхилила двері на ланцюжок, тигром подивилася на дідка й просичала: — Ніякого Рила тут нема! (Остап Вишня); — Ви... Ви блазень, розжалуваний мною! Документи!.. — прошипів Захар (І. Ле); — Поснули? га? — прошамкав раптом дід Овсій, вернувшись з берега. — А зараз перевіз буде (М. Коцюбинський); — Дай-но, доню, холодненької напитись, — прошамкотіла баба Круподериха (А. Іщук); До хлопців підійшов Безпояско і прогримів своїм розкотистим басом: — Гай-гай, молодята! (О. Гуреїв). — Пор. 1. бо́вкнути, 2. вставля́ти.
ЗАПРОВА́ДЖУВАТИ (уводити щось нове в дію, у практику і т. ін.), ВПРОВА́ДЖУВАТИ (УПРОВА́ДЖУВАТИ), УВО́ДИТИ (ВВО́ДИТИ), ЗАВО́ДИТИ, УСТАВЛЯ́ТИ (ВСТАВЛЯ́ТИ) заст., НАСТАНОВЛЯ́ТИ заст. (якісь звичаї, порядки і т. ін.); НАСА́ДЖУВАТИ, НАСАДЖА́ТИ (насильно). — Док.: запрова́дити, впрова́дити (упрова́дити), увести́ (ввести́), завести́, уста́вити (вста́вити), настанови́ти, насади́ти. Купріян.. не марнував часу та запроваджував у своєму господарстві цих машин якомога більше (Григорій Тютюнник); Він з численними добровільними помічниками.. впроваджує механізоване доїння (І. Волошин); Як павук, закутавшись у свою павутину, сидить (Гамза) і щодня нові порядки уводить (Панас Мирний); Він дедалі в смак ввіходив І потроху в себе в графстві Інші звичаї заводив (Леся Українка); Усю землю розбила (княгиня Ольга), уставила волості, погости (С. Скляренко); — Закон? — знову викрикує (хтось) зсередини: — то ви (пани) самі настановили такий закон!.. (Панас Мирний); (Калинович:) Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда! (І. Карпенко-Карий). — Пор. 2. устано́влювати.
Словник синонімів української мови