втіки

УТЕ́ЧА (ВТЕ́ЧА), УТЕ́КА (ВТЕ́КА) заст., УТІ́К заст., УТІ́КИ (ВТІ́КИ) мн., заст. Вість про його (опришка) утечу випередила його самого (Г. Хоткевич); Утік не славен (М. Номис); Остап зміркував, що пан, дізнавшись про його втіки, міг послати за ним наздогін (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. втіки — вті́ки множинний іменник втеча арх.  Орфографічний словник української мови
2. втіки — ВТІ́КИ див. уті́ки.  Словник української мови у 20 томах