відмалку

ЗМА́ЛКУ (з дитинства, з малоліття), ЗМА́ЛУ, ЗМА́ЛЕЧКУ, З ПЕЛЮШО́К, З МАЛИ́Х ЛІТ, ВІДМА́ЛКУ розм., ЗРО́ДУ рідше, ВІДРО́ДУ рідше. Ще змалку з матір'ю старою Ходив з торбами цей козак, Отак і виріс сиротою, У наймах (Т. Шевченко); Ти, може, приятелю, не позабував, що змалку у школі вчив, так і згадаєш якусь латинську побрехеньку (Г. Квітка-Основ'яненко); (Кнур:) Чого ж ти хотіла? Щоб те щастя змалечку за нею ходило, з пелюшок її стерегло (Панас Мирний); Кому власна батьківщина З малих літ не дорога, — Той непевна є людина (П. Грабовський); Ми з братом щиро любилися зроду, змалку (Марко Вовчок); Я в службі виросла; мабуть, відроду на чужих працюю (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. відмалку — відма́лку прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. відмалку — присл., розм. З дитинства, змалку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відмалку — ВІДМА́ЛКУ, присл., розм. З дитинства, змалку. Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді: перша – то було власне почуття того обов'язку, а друга – то потреба ненастанної праці (І.  Словник української мови у 20 томах
4. відмалку — див. змалку  Словник синонімів Вусика
5. відмалку — ВІДМА́ЛКУ, присл., розм. З дитинства, змалку. Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді (Фр., І, 1955, 31); Відмалку усяка робота була для мене легка і приємна (Мур., Бук. повість, 1959, 10).  Словник української мови в 11 томах