вінця

ВІ́НЦЯ мн. (верхній край посудини, перев. круглої), КРИ́СИ мн., ПРУГ розм. З шаплика вже через вінця ллється вода... (А. Головко); Отець Тарасій, випивши півсклянки чаю, без сорому взяв пляшку, бухнув рому у склянку і сповнив її до крис (І. Нечуй-Левицький); В карафі вино червоніє.. І щедра душа в господині — По пруг наливає мені (Л. Первомайський).

Значення в інших словниках

1. вінця — ві́нця множинний іменник краї посудини  Орфографічний словник української мови
2. вінця — -нець, мн. Верхні краї посуду, здебільшого відігнуті, потовщені. По самі вінця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вінця — ВІ́НЦЯ, нець, мн. (одн. ві́нце, нця, с.). Верхні краї посуду, здебільшого відігнуті, потовщені. Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка (І.  Словник української мови у 20 томах
4. вінця — Верх, вершечок, вершок, зазубні, зазубрини, облямівка, обрамлення, окаймина, окаймлина, рамка, рамці, цямрина  Словник синонімів Вусика
5. вінця — Ві́нця, ві́нець, ві́нцям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. вінця — ВІ́НЦЯ, нець, мн. Верхні краї посуду, здебільшого відігнуті, потовщені. Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка (Н.-Лев., II, 1956, 284); Я поклав мою сигару на вінця попільнички (Смоляч, Сорок вісім.., 1937, 30); *Образно.  Словник української мови в 11 томах
7. вінця — Вінця, -нець с. мн. 1) Края посуды. 2) Кольцеобразные края въ полуоткрытомъ гончарномъ горнѣ. Вас. 180.  Словник української мови Грінченка