дно

ДНО (морське, річкове і т. ін.), ДНИ́ЩЕ рідше, ПІДО́ШВА спец.; ҐРУНТ (під водою). Правда і з дна моря виринає, а неправда потопає (прислів'я); Йшлося, власне, про те, як краще оволодіти днищем Дніпра, міцно стати на його гранітне, незаймане, заховане від людського ока ложище (Г. Коцюба); Олег відчув, що катер не спирається на тверду підошву океану, безсило гойдається на хвилях (І. Ле); Біля містечка річка вигинається півколом і збігає кам'янистим ґрунтом (М. Трублаїні).

НИЗ (нижня частина предмета); СПІД, ДІЛ, ПІДСПІ́Д розм. (нижня частина предмета, ближча до землі або якоїсь іншої основи). З низу і майже до верху вікна були замуровані (С. Чорнобривець); Вибудовані були башти, обвішані з вершечка до самого споду коралами (М. Коцюбинський); Дівчата обстругували стіни, — які з долу, які з кобилиць угорі (А. Головко). — Пор. 2. дно.

ДНО (нижня частина або нижня стінка якогось предмета), СПІД, ДНИ́ЩЕ, ПІД (нижня горизонтальна поверхня, площина якогось приміщення, ями, печі тощо). Гасу в каганчику зосталося вже тільки на самому дні (О. Гончар); Він малює спід барки на синє, яким буває море в полудні (М. Коцюбинський); Навіть у нових теплих валянках мало приємності лежати на холодному днищі кузова машини (Григорій Тютюнник); Смачно духмяніли пироги.., щойно зняті із поду (А. Дімаров). — Пор. 1. низ.

Значення в інших словниках

1. дно — дно 1 іменник середнього роду поверхня ґрунту під водою; нижня плоска частина улоговини на поверхні землі дно 2 іменник середнього роду нижня стінка якого-небудь предмета * Але: два, три, чотири дна дно 3 іменник середнього роду найнижчі прошарки суспільства  Орфографічний словник української мови
2. дно — (під водою) ґрунт, ложе; У ФР. спід, низ <н. на дні>, глибина <н. на дні очей>; (річки) річище; (карети) подення; (суспільства) кльоака, нетрища, джунглі, (- людей) зб. поденки; (золоте) П. жила, джерело; денце, днище.  Словник синонімів Караванського
3. дно — [дно] дна, м. (на) д'н'і і (по) дну, мн. дена, ден  Орфоепічний словник української мови
4. дно — -а, с. 1》 Ґрунтова поверхня під водою. || Нижня плоска частина улоговини на поверхні землі. Золоте дно — джерело багатств, прибутків. 2》 Нижня частина або нижня стінка якого-небудь предмета.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. дно — Нижня частина корпусу — резонатора струнних інструментів, його нижня дека.  Словник-довідник музичних термінів
6. дно — (-а) с.  Словник жарґонної лексики української мови
7. дно — Денце, днище, піддон, піддоння  Словник синонімів Вусика
8. дно — ви́пити / випива́ти (пи́ти) гірку́ (по́вну) (ча́шу) ((по́вний) ківш (ли́ха)) (до кра́ю (до дна)). Зазнати повною мірою багато горя, страждань, клопоту, неприємностей; настраждатися.  Фразеологічний словник української мови
9. дно — Дно, дна, дну, по дну; де́на, ден, де́нам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. дно — ДНО, а, с. 1. Грунтова поверхня під водою. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле (Шевч., І, 1951, 325); Тут було неглибоко, і ми попихали свої човники, упираючись веслами в дно (Досв., Вибр.  Словник української мови в 11 томах