добряка

ДО́БРИЙ ім., ДОБРЯ́К розм., ДОБРЯ́ГА розм., ДОБРЯ́КА розм. рідше, ДО́БРА ДУША́ розм., ДРУЗЯ́КА фам., ДОБРЯЧО́К ірон., М'ЯКУ́ШКА ірон., зневажл. З добрим поживеш — добро переймеш, а з лихим зійдешся, — того й наберешся (прислів'я); — Білограй добряк. Компанійський, щедрий чоловік (Ю. Мушкетик); Щоб добряга Друзь був кому відмовив — такого ще не траплялося (Ю. Шовкопляс); — Її чоловік — се старий добряка, що завсіди частує чим-небудь (Марко Вовчок); — Самі тут будемо. Як трапиться добра душа, то зогріє й нагодує (Григорій Тютюнник); Молодий (хлопець), друзяка, роботящий, смирний, неп'ющий (Г. Квітка-Основ'яненко); — Від цього благополучного добрячка можна сподіватися першої-ліпшої каверзи (І. Муратов); Не слухають вони матері.., а батька (м'якушку) і поготів, бо баба булаву носила, а батько плахту (Ганна Барвінок).

Значення в інших словниках

1. добряка — добря́ка іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. добряка — -и, ч. і ж., розм. Те саме, що добряк.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. добряка — див. Добрий  Словник синонімів Вусика
4. добряка — ДОБРЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що добря́к. Її чоловік — се старий добряка, що завсіди частує чим-небудь… (Вовчок, І, 1955, 376).  Словник української мови в 11 томах