закочуватися

ЗАХО́ДИТИ (про небесні світила — спускатися за лінію обрію), ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ХОВА́ТИСЯ, ЗАПАДА́ТИ розм. — Док.: зайти́, закоти́тися, сі́сти, осі́сти, схова́тися, запа́сти. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить (Т. Шевченко); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (С. Скляренко); Тихе сонце сідає над рудими черепичними дахами низьких будиночків, заллявши вулицю й засмучені клени сумирним світлом (Є. Гуцало); За морем сонце осіда, Затьмарене, руде (М. Нагнибіда); І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі (Ю. Яновський); За гори вже сонце ховалось (М. Рильський); Сонце западало, у повітрі робилося свіжіше; роса виступала на траві, де пройшла вечірня тінь (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. закочуватися — зако́чуватися дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. закочуватися — -ується, недок., закотитися, -отиться, док. 1》 Котячись, обертаючись, переміщатися, потрапляти в яке-небудь місце. || розм. Проникати, потрапляти в середину чого-небудь, кудись. 2》 за що і без додатка. Спускатися за обрій; заходити (про небесні світила).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. закочуватися — ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, ується, недок., ЗАКОТИ́ТИСЯ, о́титься, док. 1. Котячись, обертаючись, переміщатися, потрапляти в яке-небудь місце. Повну жменю набирає [Катерина] жита, розмахується рукою і плавно випускає зерно крізь пальці.  Словник української мови в 11 томах