зрахувати

РАХУВА́ТИ (називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму), ЛІЧИ́ТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ЗЛІ́ЧУВАТИ розм., ЧИ́СЛИТИ розм.; ПЕРЕРАХО́ВУВАТИ (встановлювати кількість когось, чогось). — Док.: порахува́ти, зрахува́ти діал. нарахува́ти, полічи́ти, ви́лічити, злічи́ти, почи́слити, перерахува́ти. Вийшли діти на узлісся, Рахувать гриби взялися (І. Нехода); Комбат став лічити на пальцях (О. Гончар); (Мохаммед:) Я злічив всі зморшки у неї на обличчі... (Леся Українка); Дні з нетерпінням я числив, і от моя мрія збулася (М. Зеров); — Ой, скільки там гармат за горою — не годен перерахувати! (О. Гончар). — Пор. підрахо́вувати.

Значення в інших словниках

1. зрахувати — зрахува́ти дієслово доконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. зрахувати — -ую, -уєш, док., перех., діал. Порахувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зрахувати — ЗРАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., діал. Порахувати. Сей шлях важкий — чи до добра прямує? Спитайте тих, що мучаться в тім мурі! Зрахуйте сльози, що день в день тут ллються! (Фр.  Словник української мови в 11 томах
4. зрахувати — Зрахува́ти, -ху́ю, -єш гл. 1) Сосчитать. Наїхали купці з Варшави, того коника сторгували, ще за його гроші врахували. Чуб. V. 782. 2) Разсчитать, сообразить. Зміркували, зрахували, що з козака буде. К. Досв. 163. Твоє враховане премудре слово. К. ЦН. 205.  Словник української мови Грінченка