зубчатий

ЗУБЧА́СТИЙ (ЗУБЧА́ТИЙ) (який має зубці чи форму зубців), ЗУБЦЮВА́ТИЙ. Вони ще довго бачили шпиль Херсонеського маяка і зубчасті обриси Генуезької башти над Балаклавою (В. Кучер); Над парком, як зубчатий бастіон, могутньо здіймається цегляна водонапірна башта (О. Гончар); Переганяючи одна одну, побігли зубцюватими хвилями тіні (М. Стельмах).

НЕРІ́ВНИЙ (про край чого-небудь — який має виступи, загини тощо); РВА́НИЙ (з ніби розірваними краями); ЗУБЧА́СТИЙ, ЗУБЧА́ТИЙ рідше (з краями у вигляді зубців); ПОРІ́ЗАНИЙ спец. (про лінію берега). — Сам притарабанився до тебе. Приймеш? — Прийму... — посміхнулась (Мар'яна) устами й нерівними краєчками щік (М. Стельмах); Невелика зверху, з рваними.. краями, вона (яма) нагадувала вибоїну на рівному асфальті дороги (В. Собко); Сонце лягає на далекі плавні, на зубчасту синювату смужку лісу (Д. Ткач).

Значення в інших словниках

1. зубчатий — зубча́тий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. зубчатий — -а, -е. Те саме, що зубчастий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зубчатий — ЗУБЧА́ТИЙ, а, е. Те саме, що зубча́стий. Подовгуватий вершок каменя був зубчатий і полупаний (Фр., VIII, 1952, 226); Спершись ліктями на зубчатий паркан, стоїть Яцуба (Гончар, Тронка, 1963, 93).  Словник української мови в 11 томах
4. зубчатий — Зубчастий, зубчатий, -а, -е Зубчатый. Під прозорчастою, чистою як сльоза водою, зеленіло якесь баговіння зубчасте, тонесеньке, дрібне. Левиц. І. 63. Зубчасті стіни. Левиц. Пов. 165. зубчастий про́діль. Особый проборъ при прическѣ дѣвушекъ въ колокілки. Чуб. VII. 423.  Словник української мови Грінченка