клепало

I. БИ́ЛО (підвішений брус металу, ударами об який подають сигнали, відбивають години доби), КЛЕПА́ЛО заст. Дівчина Роксана.. б'є у било на сполох (Ю. Яновський); Велів тривогу бить в клепало, Щоб військо к бою виступало (І. Котляревський).

КАЛАТА́ЛО (КАЛАТА́ЙЛО) (перев. дерев'яний прилад, яким стукав нічний вартовий або який прив'язують на шию тварин тощо), КАЛАТА́ЛКА, КАЛАТА́ЙКА розм., КЛЕПА́ЛО розм., КЛЕПА́ЧКА розм., ЦОКОТУ́ШКА розм., ЦОРКОТА́ЛО діал., БО́ВКАЛО діал.; ТРО́НКА, КЛОКИ́ЧКА діал. (дзвіночок на шиї тварини); СТУ́КАЛКА, СТУКА́ЧКА, СТУ́КАЛО розм. (дерев'яний прилад, яким стукав нічний вартовий). Коло церкви сторож так несподівано ляпнув у калатало, що Раїса мало не впала (М. Коцюбинський); Крики пастухів, дзвінки й калатала, рев худоби — все це змішалось в один безперестанний гул (Г. Хоткевич); Нічний, мабуть, махнув рукою: дерев'яне калатайло.. безладно простукотіло (Дніпрова Чайка); Сторож цокає калаталкою (О. Копиленко); Проспівали перші півні, вийшов сторож, ударив раз, удруге в клепало (Л. Яновська); Заляскали по селу три-чотири клепачки (С. Васильченко); Ніч. Село давно спить. Чути лише цокотушку колгоспного сторожа (Я. Мамонтов); Хлопчище буде з цоркоталом бігати й горобці відганяти (казка); О, який то був знайомий стукіт — сухий і голосний звук дерев'яного бовкала, яке прив'язують коровам до шиї (О. Донченко); По лісі калатають клокички — десь пасеться товар (Леся Українка); Ходить поміж рядами крамничок та рундуків дід-сторож, стукалкою порушує тишу (А. Шиян); (Дід Касян:) Тепер літо, все стоїть сухе, як порох, ще й до того ніч. (Ударив у стукачку) (М. Куліш). — Пор. бубоне́ць.

Значення в інших словниках

1. клепало — клепа́ло іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. клепало — див. калатало; молоток  Словник синонімів Вусика
3. клепало — -а, с. 1》 Молот або молоток для клепання. 2》 Шматок заліза (часто забитий у колоду), на якому клепають що-небудь. 3》 рідко. Те саме, що калатало. 4》 заст. Било (див. било I 1)).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. клепало — КЛЕПА́ЛО, а, с. 1. Молот або молоток для клепання. Ще роса з житів не спала, Ми взяли бруски й клепала і з зорі Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем (Я. Щоголів). 2. Шматок заліза (часто забитий у колоду), на якому клепають що-небудь.  Словник української мови у 20 томах
5. клепало — Клепа́ло, -ла, -лу; -па́ла, -па́л  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. клепало — КЛЕПА́ЛО, а, с. 1. Молот або молоток для клепання. Ще роса з житів не спала, Ми взяли бруски й клепала і з зорі Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем (Щог., Поезії, 1958, 139).  Словник української мови в 11 томах
7. клепало — Клепало, -ла с. 1) Колотушка, било. Били під двором в клепало, як в панських водиться дворах. Котл. Ен. Піп у дзвін, а чорт у клепало, та й каже, що його голосніше. Ном. № 2650. 2) Молотокъ для отбиванія косы. Ми взяли бруски й клепала...  Словник української мови Грінченка