кінець
ДО́СИТЬ присудк. сл. (перев. з побажанням, наказом закінчити, припинити щось), ДОВО́ЛІ, ВИ́СТАЧИТЬ, ГО́ДІ розм., БУ́ДЕ розм., ВСЕ (УСЕ́) розм., КІНЕ́ЦЬ розм., БА́СТА розм., ШАБА́Ш розм., ДО́СТА розм. — Досить тобі тинятися без діла (З. Тулуб); — Іване Володимировичу! Доволі, — розгубився отець Христофор. — Погарячкували, й годі (О. Довженко); — Думаєш, так їздитимеш на мені, як і раніше? Ні, вистачить уже. Увірвалося (Григорій Тютюнник); Нешвидко встав старший та й каже: "Ще, може, хоче хто сказать?" — "Не треба! буде! і так гоже!" (Панас Мирний); — Не заглядала йому в паспорт, на зарплатню його не жаднилась, — покохала, і все (О. Гончар); — Чуєш, зараз мені погодись з жінкою, — обернувсь старшина до Гната, — щоб мені не було межи вами незгоди! В мене нема довго! Раз-два — кінець! (М. Коцюбинський); — Ресорки легкі, кінь добрий, дмухнемо до мого приятеля у Талалаїв, а там у якесь велике місто, і баста (В. Земляк); — Ну, тепер, братику, кінець! — рішуче проговорив Тимошка.. — Проголосували — і шабаш, нічого не зробиш (В. Винниченко); Товариші дали знати, що вже годі, доста безділля, пора відробляти згаяний час (Г. Хоткевич).
ЗАКІ́НЧЕННЯ (доведення до останньої стадії якоїсь дії, справи і т. ін.), ЗАВЕ́РШЕННЯ, СКІ́НЧЕННЯ рідше, ДОВЕ́РШЕННЯ рідше; ВИ́ВЕРШЕННЯ (перев. при будуванні). На третій день після закінчення конгресу Крайнєв і Ярина Михайлівна вилетіли до Москви (В. Собко); Контр-адмірал поздоровив екіпаж "Гроз" а успішним завершенням маневрів (В. Кучер); Голови апостолів похилені в чеканні довершення важливого обряду (Мирослав Ірчан). — Пор. 1. кіне́ць.
КІНЕ́ЦЬ (останній момент чогось, що відбувається в часі, а також час, пов'язаний з цим моментом; завершення, закінчення чогось); РОЗВ'Я́ЗКА, ЕПІЛО́Г книжн. (завершення чогось з певним результатом); КРАЙ (закінчення, припинення якоїсь дії, стану); МЕЖА́ (закінчення чогось); ФІНА́Л (закінчення, завершення якоїсь справи, події); ФІ́НІШ (заключна, вирішальна частина — перев. спортивних змагань); АМІ́НЬ розм. (закінчення перев. з трагічним наслідком); ШАБА́Ш розм. (перев. закінчення роботи). На селі чутно було звуки, що знаменують кінець дня (Г. Хоткевич); — Батько, не питаючи мене, дав панові Никодиму слово. Я обурилась, але обурення тільки прискорило розв'язку (П. Колесник); Двадцятий вік іде до епілогу (П. Дорошко); — Думаю-гадаю і не бачу краю своєї печалі (І. Нечуй-Левицький); Пафос досяг межі (І. Франко); Така урочиста розмова про одруження й такий несподіваний фінал! (І. Ле); — Подумати, скільки було жертв, скільки втрат, а наближаємось до фінішу сильнішими, ніж стартували (О. Гончар); Охрім косив, а день ішов на амінь (Л. Боровиковський); Сьогодні Андрій Іванович мусив покинути роботу раніше, ще задовго до шабашу (Ю. Смолич). — Пор. закі́нчення.
I. КРАЙ (лінія, що обмежує поверхню чогось, а також те, що прилягає до цієї лінії), КІНЕ́ЦЬ, КРА́ЙКА розм., ЗАКРА́ЙОК розм., ЗАКРА́ЇНА розм., ПРУГ розм., ПРУЖО́К розм., РУБЕ́ЦЬ розм., О́КРАЙ заст., ОКРА́ЙОК заст., ОКРА́ЄЦЬ заст., ПРИКОНЕ́ЧЧЯ діал. Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз (М. Коцюбинський); В кінці села, коло самої Роставиці, стояла хата старого Петра Джері (І. Нечуй-Левицький); Крокуючи по крайці автостради, солдат сказав, що до Франції ще дуже далеко (Ю. Яновський); На закрайках дахів разками намиста висіли скляні краплі туману (П. Панч); Здіймалися до неба коричневі, закам'янілі після зламу закраїни дупла (П. Загребельний); Віталій поліз через високий кам'яний мур з битим склом на прузі (Ю. Смолич); Киплячій воді стало тісно в казані, вона витісняла геть піну, полилась через пружок просто в жар (Ю. Збанацький); Зворушення її було таке велике, що вона, втерявши сили, трохи була не урвалась з муру, коли б завчасу не вхопилась руками за високий рубець башти (М. Старицький); Йде смерть, схиляючись до тих, Що, поранені, при окраях доріг, Лежать у варті (М. Бажан); З-за Долу поволі піднімалась темна, з сивими окрайками хмара (П. Колесник); У протоці тісній проривається море шалене І відділя острівне приконеччя і край Італійський (М. Зеров).
СМЕРТЬ (припинення життєдіяльності організму, закінчення життя), КІНЕ́ЦЬ, СКІН уроч., КОНЧИ́НА уроч., ГИ́БЕЛЬ, ПОГИ́БЕЛЬ, СКОНА́ННЯ, КРАЙ, МОГИ́ЛА розм., АМІ́НЬ розм., А́МБА розм., КАЮ́К розм., КАПУ́Т розм., РІШЕНЕ́ЦЬ рідко, СО́ДУХА (СО́ДУХИ мн.) розм., заст. рідше. Вона захворіла, ледве встає з ліжка і тільки й говорить, що про свою смерть (Є. Гуцало); Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест (В. Стус); Чому ж отут у грудях все млоїться? Смерті, кінця боїшся? (О. Гончар); Все живе не хоче йти до скону — І трава, і птиця на землі (А. Малишко); "З твоїх уст я п'ю смерть, — прорекла вона. — Добре се знаю, І кончину свою поцілунком солоним вітаю" (П. Куліш); І зігнувшись під вагою, Хирна шкапа краю жде (П. Грабовський); Як не покаєшся, — тобі буде могила, а мені кобила (казка); Туди кожну тобі ніч везуть кого-небудь з контррозвідки. Ну, а хто вже на баржу попав, тому каюк і похорон за першим розрядом (В. Собко); Чим ми жили морально? Лише сподіванками на те, що загарбникам буде капут (Ю. Яновський); Той ворог хитро, як лисиця, Мені готує рішенець. Нахабно в праву рукавицю Кладе для певності свинець (Б. Олійник); Нехай тільки вловимо, буде йому содуха (Леся Українка). — Пор. заги́бель.
Словник синонімів української мови